+

вівторок, 14 лютого 2017 р.

Стрітення Господнє.

15 лютого, на сороковий день після Різдва Христового, православні віруючі відзначаються велике християнське свято – Стрітення Господнє або принесення до Єрусалимського храму Господа нашого Ісуса Христа.
Історію цього свята розповідає тільки один євангеліст апостол Лука. Саме цей євангельський текст читається на Літургії в день свята (Лук. 2: 22-40). Як передає ап. Лука: «І коли настали дні очищення за законом Мойсеєвим, то принесли Його до Єрусалима, щоб поставити перед Господом, як написано в законі Господньому, щоб усяка дитина чоловічої статі, яка розкриває утробу, була посвячена Господу. І щоб принести в жертву, як сказано в законі Господньому, дві горлиці або двоє голуб’ят» (Лук. 2: 22-24).
Як відомо із книг Старого Завіту, Бог серед всіх народів світу вибрав ізраїльські племена – нащадків патріархів Якова, Ісаака та Авраама. Історія Церкви називає цих мужів патріархами, бо вони стали засновниками нового народу. Народу, котрий на відміну від решти людей світу, мав привести людство до спасіння, тобто підготувати світ до пришестя Сина Божого на землю. Щоб ізраїльський народ виконував свою місію, Бог уклав з ним Завіт, дав Божественний Закон через пророка Мойсея.
Цей Богомданний Закон, міститься в п’ятьох священних книга Старого Завіту, котрі в часи народження Ісуса Христа називали просто «Законом Мойсея». За цим законом ізраїльський народ мав жити, виконуючи його постанови та обітниці. Закон Мойсея зберігав народ від нечистого та грішного життя, виховував праведність, відокремлював від язичницьких народів. Але у своїй історії народ ізраїльський дуже порушував закон, відступав від його виконання, часто приймав язичницьку віру. За це народ часто страждав, був у рабстві в Єгипті, полонах ассирійському та вавилонському, а в час народження Христа ізраїльтяни стали рабським народом Римської імперії.
Але батьки Господа належали до роду, котрий ніколи не забував виконувати Божі обітниці. За Законом Мойсея жінка, котра народила дитя чоловічої статі, мала пройти період очищення до сорока днів. Якщо народжувалася дівчинка цей термін був до вісімдесяти днів. Через гріхопадіння (Бут. 3: 16) поява дитини на світ відбувається в муках та стражданнях. Тому Закон очищення (Лев. 12: 2-8) існував для того, щоб жінка відновила свою природу після народження.
Коли дні очищення минали кожна єврейська сім’я з новонародженою дитиною мала прийти до Єрусалимського храму, щоб принести жертву всеспалення, через яку вони дякували Богові, що продовжив їх рід і не дав загинути від гріха. Бездітність, важкість народження дитини та вроджене каліцтво новонародженого немовляти вважалося покаранням за гріх. Оскільки сім’я була не багатою, Діва Марія та Йосиф принесли в жертву двох горлиць – птахів із родини голубових.
Після принесення жертви всеспалення, батьки звершили наступний закон – закон посвяти всіх первородних немовлят чоловічої статі Богу (Вих. 12: 29 – 13: 16). Цей закон був встановлений Богом напередодні звільнення ізраїльського народу з єгипетського рабства. Єгипетський фараон та єгиптяни не хотіли відпускати народ з рабства, тому Господь послав останнє десяте покарання. Кожне єгипетське немовля чоловічої статі, що було народжене першим померло. Це була кара єгиптянам, що противилися волі Божій. Ізраїльські первородні немовляти, навпаки, залишилися живі. За те, що вони були врятовані, їх мали посвятити Богові. Служачи Богові, ці врятовані діти мали нагадувати народові про їх гірку долю в Єгипті та чудесне визволення з рабства. Тому кожний хлопчик, що народився першим мав бути священиком, служити в храмі та навчатися закону Божого.
Але в умовах звільнення з єгипетського рабства право священства отримало плем’я Левія. Чому право посвяти первенців служінню Богу було передане іншому племені? Отців та вчителів Церкви пояснюють, що тільки Син Божий Ісус Христос виконав старозавітний Закон, зробивши богообраним все людство.
За всіх первородних немовлят чоловічої статі батьки вносили спеціальний викуп – п’ять шекелів (срібна моненета вагою 11, 4 грами срібла), щоб вони були вільними від закону служіння в храмі. Так само вчинили батьки Господа, вони внесли гроші до храмової скарбниці. Потім підішли до священика, котрий звершив над немовлям Божим дві молитви: перша за закон про викуплення первородних, а другу за народження сина.
Щоб виконати вказані закони не потрібно було приходити сім’ї з немовлям до храму. Вони могли просто сплатити кошти старозавітним священикам, котрі б зробили це за них. Але святе сімейство було благочестивим і вирішило прийти до храму, звершити всі необхідні закони та особисто подякувати Богові.
Ісус Христос як Син Божий та Діва Марія не потребували виконання цих законів. Місія Христа полягала в тому, щоб виконати старозавітний Закон, а не порушити його.
Як відомо Єрусалимський храм поділявся на декілька частин: святе святих, святилище, притвор, внутрішній та зовнішній дві. Основні закони Мойсея відбувалися завжди у внутрішньому дворі, де знаходився жертовник для спалення жертв, умивальник та скринька пожертв. І коли святе сімейство покидало цю частину храму, до них підійшов старець Симеон. Як пояснює ап. Лука: «Він був муж праведний та благочестивий, що чекав утіхи Ізраїлевої, і Дух Святий був на ньому» (Лук. 2: 25).
Згідно історичного передання старець Симеон належав до числа 72 вчителів-перекладачів, яких запросив у ІІІ століття до Р.Х. єгипетський цар Птоломей ІІ (285-247) для перекладу книг Священного Писання з єврейської на грецьку мову. Цей переклад книг Старого Завіту й досі використовується в Церкві й називається «Септуагінта» – переклад «Сімдесяти». Коли він перекладав текст Книги пророка Ісаї, то звернув увагу на речення: «Діва в утробі прийме і народить Сина» (Іс. 7: 14). Симеон вирішив виправити слово «діва». Народити дитину може жінка не діва. Як тільки він хотів написати слово «жінка», з’явився ангел і перешкодив йому. Ангел сказав Симеону: він не помре до того часу, доки на власні очі не побачить виконання пророцтва Ісаї.
Завершивши переклад, Симеон повернувся до Єрусалиму і завжди був при храмі, очікуючи народження дівою Сина Божого. При храмі Симеон довгий час служив священиком, Дух Святий підтримував його життя, тому вважається, що в час народження Христа йому було приблизно 300 років. Дух Божий відкрив Симеону час приходу батьків Господа до храму, він взяв Боже немовля на руки, благословив, промовляючи: «нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїлю» (Лук. 2: 29-32).
Цей євангельський текст називається «Пісня Симеона Богоприїмця». Вона використовується на вечірньому богослужіння та в молитвах після причастя на Літургії. Зміст цих слів передає відчуття людини, котра пізнала Бога. Кожен, хто пізнав Бога, став вільним від гріха, перебуває в мирі та спокої. Благодать освітлює його життя, тому він для всіх людей є доказом істинної віри та спасіння.
Сказане Симеоном дуже здивувало батьків Христа. Симеон відкрив таємницю життя їх сина, Його месіанський подвиг та воскресіння. Тому старець сказав пророцтво про життя Діви Марії: вона побачить страждання, знущання та смерть свого сина на хресті. Побачене так сильно ранить її душу, що в її серце ніби пройме меч (Лук. 2: 35).
Сказане Симеоном почула пророчиця Анна, котра була 84-ною вдовою. Вона жила при храмі, молилася тут і виконувала обітницю посту. Маючи дар пророцтва та передбачення, вона зрозуміла слова Симеона і почала також прославляти Христа: «говорила про Нього всім, хто чекав спасіння в Єрусалимі» (Лук. 2: 38). Анна прославляла Бога, стверджуючи, що вже прийшов Месія, котрий звільнить народ від рабства гріху та смерті.
Завершується розповідь євангеліста як святе сімейство покинуло Єрусалимський храм і повернулося до міста Віфлеєм, куди згодом прийшли поклонитися Христу східні мудреці.
Як більшість християнських свят, святкувати свято Стрітення в Церкві почали в IV столітті палестинські християн. Опис богослужіння на Стрітення уперше зробила західноєвропейська паломниця-монахиня Егерія, котра в 381-384 роках подорожувала Святою Землею. В інші християнські громади це свято проникло після 451 року по Р.Х., коли у Церкві почали виникати єресі, що заперечували наявність у Христі людської та божественної природи. А у подіях свята Стрітення можна вбачати протилежне: у Христі досконало поєдналася Божа та людська сутність.
Згідно нашої православної традиції в цей день освячують воду та свічки. Звичай освячувати воду пов’язаний із релігійними віруваннями наших предків. Вважалося, що на Стрітення зима поволі відступає, щоб весняні повені не принесли людям шкоди освячували воду, котру збирали з льоду та бурульок. Освячення свічок, також, пояснюється швидким приходом весни, коли світло переважає над зимовою темрявою. І щоб весняна та літня негода не приносила шкоди, освячені свічки запалювали під час грози та блискавок. Тому ці свічки називають «громичними». Освяченою водою в цей день окроплювали майно, худобу та поля, щоб Господь послав хороший урожай, збільшив худобу та зберіг від усякої біди.

 иякон Віталій Кузін,
кандидат богословських наук,
клірик Свято Успенської Церкви міста Здолбунів,
проректор Рівненської духовної семінарії

Рекомендована публікація

Запрошуємо на осіннє паломництво до Святої Землі.

Паломницький відділ "АГІОС" Закарпатської єпархії, з благословення єпископа Ужгородського і Закарпатського Варсонофія   запрошу...

Найкраще на сайті: