+

вівторок, 6 грудня 2016 р.

Секретар Закарпатської єпархії взяв участь у святкових заходах з нагоди 25-ї річниці Збройних сил України.

06 грудня 2016 року Україна відзначила 25-ту річницю своїх Збройних сил .З благословення єпископа Ужгородського і Закарпатського Української Православної Церкви Київського Патріархату , на запрошення обласного військового комісара полковника Богдана Череміського , у святкових заходах взяв участь секретар Закарпатської єпархії митрофорний протоієрей Сергій Ємець.На території обласного військомату  відбулось освячення  пам"ятного знаку воїнам-захисникам України , яке очолив протоієрей Сергій у співслужінні священнослужителя-представника МГКЄ .Було піднесено молитви за мир та перемогу  України.Святкові заходи продовжились в Обласному музично-драматичному театрі .На них були присутні Голова Закарпатської ОДА Москаль Геннадій Геннадійович, міський голова міста Ужгород Андріїв Богдан Євстафійович та інші предстааники влади.До вітань військовослужбовців долучився і секретар єпархії  , військовий капелан протоїєрей Сергій Ємець , який за дорученням керуючого Закарпатською єпархією єпископа Варсонофія та з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета , нагородив 20-х воїнів церковною відзнакою - медаллю "За жертовність і любов до України ".У своєму вітальному слові протоієрей Сергій наголосив , що всі воїни України достойні цієї нагороди .Многих і благих літ нашим військовослужбовцям , що стоять на сторожі нашого спокою і миру.

Прес-служба Закарпатської єпархії УПЦ КП.















Читати далі …

понеділок, 5 грудня 2016 р.

Преподобний Меркурій Чернігівський , ігумен Бригинський.

В 25-ту седмицю після П"ятидесятниці , 7 грудня , Православна Церква вшановує преподобного Меркурія Чернігівського, ігумена Бригинського.Майбутній ігумен Меркурій, прикраса землі Чернігівської та її слава, народився у 1870 році і одержав при хрещенні ім’я Максим. Батьки преподобного походили із благочестивих селян та проживали у с. Щаснівка Бобровицького району Чернігівської області. Відомо, що батька святого звали Матвієм. В с. Щаснівка у праці, навчанні та молитві пройшли дитячі та юнацькі роки майбутнього святого. Він не мислив себе без Бога і з ранніх літ мріяв про монашество.

У зрілому віці, усвідомивши сенс людського буття, пізнавши Бога та полюбивши красу Церкви, преподобний направився до Києво-Печерської Лаври, де молився та виконував покладені на нього послухи. Серце святого було переповнене любов’ю до обителі — Святої Лаври. Як говорить псалмоспівець Давид: Припала душа моя до Тебе, і правиця Твоя підтримує мене (Пс. 62, 9). Так і душа преподобного припала до Господа. За велику ревність до молитви, доброту, любов, працелюбство Максима зарахували до братії Києво-Печерської Лаври та постригли в ченці з іменем Меркурій, на честь преподобного Меркурія, посника Печерського, в Дальніх печерах, пам'ять 24 листопада (7 грудня н. ст.). Незабаром монаха Меркурія було рукоположено в сан ієродиякона, а пізніше він прийняв сан ієромонаха.
Життєвий шлях святого у монастирі був шляхом бездоганного послуху, повного відречення своєї волі, мужньої перемоги спокус і скорбот. Такий великий досвід і праця над собою не дали майбутньому ігумену зламатися у страшні часи гоніння на Церкву Христову в ХХ столітті, не дали зректися того, до чого покликав його Пастиреначальник Христос, не дали загинути душі преподобного та тим душам, яких духовно окормляв отець Меркурій в Лаврі, а пізніше і на приході у с. Бригинцях.
Після жовтневого перевороту для Церкви, монастирів та, зокрема, монахів почались важкі часи. У 1926 році Києво-Печерську Лавру нові власті “признали” історико-культурним державним заповідником і вирішили “колишню святиню” перетворити у “Всеукраїнське музейне містечко”. Було ізольовано монахів разом з церковною общиною, а пізніше і витіснено її новоствореним музеєм. До 1930 року монастир було повністю ліквідовано. Частина братії була вивезена за сотні кілометрів від Києва і розстріляна, інші були ув’язнені, або ж заслані, а сама Лавра була пограбованою, розореною та збезчещеною. Вигнанцем з улюбленої обителі став і ієромонах Меркурій, який багато перетерпів скорбот, бачив руйнування великої Православної святині, що століттями залишалася оплотом віри, кораблем спасіння, дороговказом до Небесного Царства. Але за час перебування в Лаврі преподобний Меркурій настільки духовно зріс, що його не лякали труднощі, які виникли на його шляху. У всьому він бачив провидіння Боже і завжди у всьому покладався на волю Божу.
Болісно було святому бачити руйнування рідного монастиря під час Другої Світової Війни. Ще важче сімдесятилітньому старцю було пережити руйнування 3 листопада 1941 року Свято-Успенського Лаврського собору.
І знову, як і у монастирі, та і по цілій Україні – розруха, знову пустота та спраглі душі віруючих людей, які чекали слова правди, істини і любові, люди, які не мислили свого земного життя без Церкви, люди, які терпіли багато випробувань, але залишались вірними Господу. Таку картину побачив святий старець Меркурій, коли прибув до Бригинців. Втішало одне: тут живуть люди, які горять любов’ю до Бога.
На Бригинецькому кладовищі раніше була гарна дерев’яна церква, але радянська влада її закрила. Згодом у церкві було відкрито швейну майстерню. Та “непокірні” люди не тільки не хотіли там працювати , але й не хотіли  замовляти там одягу. Храм радянська влада наказала зруйнувати. Доля тисяч Українських храмів не оминула і Бригинецького. Преподобний застав вже тільки руїни колись прекрасного храму.
Після приходу на Бригинецьку парафію о. Меркурій деякий час проводив богослужіння в однієї парафіянки вдома, але завжди всім повторював, що так довго тривати не може. І так довго не тривало, бо всі свої старечі сили преподобний віддавав для того, щоб на місці колишнього храму стояв новий. Незважаючи на всі перешкоди, з Божою допомогою батюшка з прихожанами збудували невелику церковцю. Отець Меркурій дуже радів з того, що постав новий, хоч і не такий величний, але все ж таки прекрасний і затишний храм. В страшні воєнні та повоєнні роки, коли було зруйновано, спалено, знищено багато святинь, у Бригинцях молитвами та стараннями преподобного будувалася святиня. Святий престіл для храму отець Меркурій змайстрував своїми руками. У 1946 році церква на честь Пресвятої Тройці була освячена та відкрита для прихожан. Храм та престіл збереглися до сьогоднішнього дня.
Сільська влада не могла змиритись з тим, що у них діє релігійна громада, не могли змиритись, що відкрито храм і люди потоком ідуть до батюшки за порадами, молитвами та зціленнями від недуг, а старець приймав усіх, будучи для “всіх усім”. Всі хто хоч раз зустрічалися з о. Меркурієм довго його пам’ятали, його очі випромінювали благодать, сяючи радістю та любов’ю до ближніх.
Через своє ревне служіння Богу та молитовну допомогу людям батюшка не раз терпів багато скорбот. До сьогоднішнього дня люди передають із уст в уста чудесне порятування отця Меркурія від вірної смерті. Сільський голова з двома енкаведистами вивели батюшку до скирди в поле, щоби вчинити над ним розправу. Отець Меркурій молився і готувався до переходу у вічність, коли поступив наказ «вогонь!».. Але зброя дала відсіч, те ж саме трапилось і вдруге. Тоді кати вирішили відпустити  святого, думаючи, що коли він йтиме вистрілять йому в спину. Але воля Божа була іншою, і втретє сталося так, як і два перших рази. Преподобний залишився неушкодженим, посоромивши диявола та безбожну владу, яка вважала, що де сила – там і правда. Старець знав, що правда тільки в Бозі, тому тільки сказав: «Цього разу не прийшлося вмерти».
У березні 1949 року отець Меркурій був нагороджений Патріаршою Грамотою в якій сказано: «Благословення за усердні труди на славу святої Церкви», підписаною Святійшим Патріархом Олексієм, а на початку п’ятдесятих років ієромонах Чернігівської єпархії Меркурій був возведений у сан ігумена.
Преподобний Меркурій подвизався на Бригинській парафії до 1956 року, будучи ревним служителем Церкви Христової. Проводячи дні свого життя в постійній боротьбі, подвигах, постах і молитвах, батюшка одержав від Бога дар зцілення, і багатьом людям допомагав чим тільки міг. Святий все робив зі смиренням і простотою, нічого не робив з користю для себе. Його серце було простим, а не двояким і нечесним; добрим, а не лукавим. Отець Меркурій жив, маючи в душі мир і добрі стосунки з всіма людьми, з усім творінням. Про це свідчать колишні парафіяни, які запам’ятали отця Меркурія, як доброго і милосердного пастиря, що готовий був душу свою положити за свою паству. До сьогоднішнього дня людей, які за життя мали можливість бачити та спілкуватися з преподобним залишилось не так вже й багато, але їхні діти, внуки і правнуки, зберігають передання своїх батьків та й самі мають змогу відчувати на собі благодатні молитви святого старця перед Престолом Божим.
Проживши Богоугодно 86 років від народження, 7 листопада 1956 року преподобний отець Меркурій відійшов з миром до Небесних Божих осель. Поховали батюшку біля вівтаря ним збудованого Свято-Троїцького храму, у якому він прослужив 10 років, на Бригинецькому кладовищі. Але свою паству святий не залишив і після смерті. На його могилку завжди приходили люди, несучи свої горя і печалі, немочі і хвороби, а поверталися додому утішеними і зціленими душевно і тілесно. До сьогоднішнього дня із завжди прибраної та доглянутої  могилки преподобного зривають травичку і з вірою прикладають до хворобливих місць тіла. До сьогоднішнього дня за молитвами святого люди отримують благодатну допомогу Божу у своїх життєвих потребах. До сьогоднішнього дня стежина до храму який збудував отець Меркурій, не заросла травою.
За матеріалами  Чернігівської єпархії УПЦ КП.
Читати далі …

Великомучениця Єкатерина.

07 грудня Православна Церква вшановує пам"ять святої великомучениці Єкатерини. 
Свята великомучениця Катерина була дочкою правителя Александрії Єгипетської Конста під час правління імператора Максиміна (305 - 313). Живучи в столиці - центрі еллінської ученості, Катерина, яка була рідкісної красою і розуму, отримала чудову освіту, вивчивши твори кращих античних філософів і вчених. Юнаки з найіменитіших родин імперії хотіли руки прекрасної Катерини, але жоден з них не став її обранцем. Вона оголосила батькам, що згідна вийти заміж лише за того, хто перевершить її в знатності, багатстві, красі та мудрості.

Мати Катерини, таємна християнка, повела її за порадою до свого духівника, святого старця, що творив молитовний подвиг у самоті в печері неподалік від міста. Вислухавши Катерину, старець сказав, що він знає Юнака, Котрий перевершує її у всьому, тому що “Його краса світліша за сонячне сяйво, Його мудрість керує всіма творіннями, Його багатство розливається по всьому світі, але це не зменшує його, а множить, висота роду Його - незбагненна”. Образ Небесного Нареченого народив у душі святої діви гаряче бажання побачити Його. Істина, до якої линула її душа, відкрилася їй. На прощання старець вручив Катерині ікону Божої Матері з Богонемовлям Ісусом на руках і звелів з вірою молитися Цариці Небесній - Матері Небесного Нареченого про дар бачити Її Сина.

Катерина молилася цілу ніч і удостоїлася бачити Пресвяту Діву, Яка просила Свого Божественного Сина подивитися на Катерину, котра стояла перед Ними навколішки. Але Дитина відвертала Свій лик від неї, кажучи, що Він не може дивитися на неї, тому що вона потворна, нікчемна, злиденна й божевільна, як і будь-яка людина, не омита водами святого Хрещення й не відзначена печаттю Духа Святого. У глибокому сумі Катерина знову пішла до старця. Він з любов’ю прийняв її, наставив вірі Христовій, заповів зберігати чистоту й цнотливість і безперестанно молитися, і звершив над нею таїнство святого Хрещення. І знову святій Катерині було видіння Пресвятої Богородиці з Дитям. Тепер Господь ласкаво дивився на неї й дав їй перстень, обручивши її Собі. Коли видіння скінчилося і свята прокинулася від сну, на руці її світилося кільце - чудовий дарунок Небесного Нареченого.

У цей час в Александрію на язичницьке свято прибув сам імператор Максимін. Із цієї нагоди свято було особливо пишним і багатолюдним. Лемент жертовних тварин, дим і сморід жертівників, що палали безперестанку, гомін юрби на аренах переповнювали Александрію. Приносилися й людські жертви - на смерть у вогні прирікали сповідників Христа, які не відступили від Нього під катуваннями. Свята любов до мучеників - християнам і сердечне бажання полегшити їх долю спонукали Катерину піти до головного жерця і владики імперії, імператора-гонителя Максиміна.

Назвавши себе, свята сповідала свою віру в Єдиного Правдивого Бога й мудро викрила омани язичників. Краса дівчини зачарувала правителя. Щоб переконати її й показати торжество язичницької мудрості, імператор повелів скликати 50 найученіших мужів імперії, але свята взяла гору над мудрецями, так що вони самі ввірували в Христа. Свята Катерина осінила мучеників хрестом, і вони мужньо прийняли смерть за Христа і були спалені за велінням імператора.

Максимін, не сподіваючись більше переконати святу, спробував спокусити її обіцянкою багатства й слави. Отримавши гнівну відмову, імператор наказав піддати святу жорстоким тортурам, а потім кинути в в’язницю. Імператриця Августа, яка багато чула про святу Катерину, забажала бачити її. Умовивши воєводу Порфирія із загоном воїнів супроводжувати її, Августа прийшла до в’язниці. Імператриця була вражена силою духу святої Катерини, обличчя якої сяяло Божественною благодаттю. Свята мучениця розкрила імператриці, Порфирію та воякам християнське вчення, і вони, увірувавши, навернулися до Христа.

Наступного дня мученицю знову привели на судилище, де під погрозою колесування запропонували їй зректися від християнської віри і принести жертву богам. Свята непохитно сповідала Христа й сама підійшла до коліс, але Ангел розтрощив знаряддя страти, і вони розлетілися на шматки, перебивши багатьох язичників. Побачивши це чудо, імператриця Августа й царедворець Порфирій з 200 воїнами перед усіма сповідали свою віру в Христа і були обезголовлені. Максимін знову спробував спокусити святу мученицю, запропонувавши їй шлюб, і знову отримав відмову. Свята Катерина твердо сповідала вірність своєму Небесному Нареченому - Христові та з молитвою до Нього сама поклала голову на плаху під меч ката. Мощі святої Катерини були перенесені Ангелами на Синайську гору. В VI столітті за одкровенням були знайдені чесна голова і ліва рука святої мучениці і з почестями перенесені в новостворений храм Синайського монастиря, побудованого святим імператором Юстиніаном (527 - 565; пам’ять 14 листопада).
Читати далі …

Благочинний Перечинського району Закарпатської єпархії УПЦ КП протоієрей Андрій Валько взяв участь в освяченні скульптури святого Миколая Чудотворця.

05 грудня 2016 року в м.Перечин відбулось екуменічне освячення скульптури святого Миколая Чудотворця . З благословення єпископа Ужгородського і Закарпатського Варсонофія, участь в освяченні взяв благочинний Перечинського району протоієрей Андрій Валько.Серед присутніх неординарного дійства було чимало дітей. До них з подарунками прийшов справжній Миколай. Діти декламували вірші, а потім усі разом виконали відому пісню «Ой хто-хто Миколая любить».

Прес-служба Закарпатської єпархії УПЦ КП.





Читати далі …

Капелан Закарпатської єпархії протоієрей Ігор Войтович, в зоні проведення військових дій на сході України освятив каплицю для військовослужбовців.

     
З благословення єпископа Ужгородського і Закарпатського Української Православної Церкви Київського Патріархату Варсонофія ( Рудніка ) в листопаді місяці 2016 року  , з богословською місією, в зону АТО на сході України ,  відправився капелан Закарпатської єпархії протоієрей Ігор Войтович. Слід зазначити , що даний протоієрей , наприкінці  2014 року, під час перебування в зоні бойових дій на сході України , був поранений ворожим снайпером , після чого проходив довгий курс лікування та реабілітації.
      З Божою допомогою , цього разу , під час перебування в зоні АТО ( місце дислокації не вказується , з метою безпеки капелана та військовослужбовців ) , протоієрей Ігор , розпочав свою священичу місію,  спорудивши з військовими 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону  каплицю на честь Пресвятої Богородиці та провів перший молебень до Приснодіви Марії. 
     Управління Закарпатської єпархії УПЦ КП звертається до усіх читачів, з проханням про молитву за наших військовослужбовців та капеланів, котрі зараз перебувають в зоні бойових дій на сході України.

Прес-служба Закарпатської єпархії УПЦ КП.






















Читати далі …

Відеоролик про проведення дитячого єпархіального табору "Ліхтарик - 2016".Звіт єпархіального відділу у справах молоді за пророблену роботу в 2016 році.


З благословення керуючого Закарпатською єпархією Української Православної Церкви Київського Патріархату єпископа Ужгородського і Закарпатського Варсонофія ( Рудніка ) , єпархіальний відділ у справах молоді та його керівник митрофорний протоієрей Андрій Кравчук, подаючи звіт за пророблену роботу в 2016 році з організації дозвілля православної молоді Закарпаття, змонтували відео  проведення православного молодіжного табору "Ліхтарик" , який проходив в липні місяці цього року на на базі табору відпочинку та оздоровлення "Шаяни". "В дні Різдвяного посту, коли під час морозних , та подекуди , засніжених днів , наша душа чекає приходу радості від новини про народження Месії , так хочеться згадати веселі обличчя діточок , котрі відпочивали в нашому першому православному єпархіальному таборі "Ліхтарик". Емоції , котрі отримали діти - вихованці табору , священнослужителі - викладачі , залишились в нашій пам"яті на довгий час.Переконаний , що слідуючого року , наш "Ліхтарик " збере ще більшу кількість діток, і радість від їхього відпочинку даватиме нашому єпархіальному відділу у справах молоді  ще більше наснаги працювати на користь Закарпатської єпархії та Церкви загалом " - зазначив кервник відділу митрофорний протоієрей Андрій Кравчук.
   Пропонуємо переглянути відео проведення першого єпархіального молодіжного православного табору "Ліхтарик".


Прес-служба Закарпатської єпархії УПЦ
video
Читати далі …

неділя, 4 грудня 2016 р.

Богослужіння єпископа Варсонофія в день свята Введення в храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії . Неділя 24- та після П"ятидесятниці.

04 грудня 2016 року в Неділю 24-ту після П"ятидесятниці.Введення в храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії , з благословення архієпископа Тернопільського , Кременецького і Бучацького Нестора , єпископ Ужгородський і Закарпатський Української Православної Церкви Київського Патріархату Варсонофій очолив святкове богослужіння в Свято-Вознесенському храмі с.Шпиколоси Кременецького благочиння , Тернопільської області    ( настоятель - митрофорний протоієрей Анатолій Довгалюк ) . Під час богослужіння , крім настоятеля храму ,  Його Преосвященству співслужили : Ієромонах Володимир ( Літвінцов)  та ієрей Сергій Гронь . За встановленою традицією , під час Літургії , священнослужителі та парафіяни молились за мир в Україні , за владу та військо , за об"єднання усього українського православ"я в Єдину Помісну Українську Православну Церкву .По завершенню Літургії єпископ Варсонофій подякував настоятелю за спільне богослужіння та звернувся до парафіян з повчальною проповіддю , наголосивши : "Головне завдання сьогоднішнього свята Введення в храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви  Марії   ставити нам за приклад , гідність і святість Пречистої Діви Марії. Що людині треба найбільше у цьому світі? Їй потрібно, щоб її любили. А коли хочемо, щоб нас любили, мусимо жертвувати свою любов іншим , як Пресвята Богородиця за свого життя. Та ніхто в світі не здатен нас більше любити, як Бог. Коли ми хочемо віддячити Богу за Його безконечну Любов, то повинні постаратися віддати Любов за Любов".Завершилось богослужіння уставним многоліттям , після якого Владика помазав вірян освяченим єлеєм біля образу Почаївської Божої Матері.

Прес-служба Закарпатської єпархії УПЦ КП.












Читати далі …

Найкраще на сайті: