+

середа, 23 листопада 2016 р.

Спогади про Голодомор.Частина 1.

До Дня пам'яті жертв голодоморів 1921-1922, 1932-1933, 1946-1947 років , Закарпатська єпархія Української Православної Церкви Київського Патріархату розпочинає цикл публікацій спогадів очевидців тих  подій . Пам"ятаймо жахливу сторінку історії нашої Держави!

Вінницька область

Розповідає: Луцишина Надія Дмитрівна,
1920 р.н., с. Крищинці, Тульчинський район.
Двоє нас, брат менший з 1932 року народження і я. Врожай-то був не такий весьма хороший. Засуха була, але всеодно можна було вижити. Але у зв’язку з тим, що все забирали, поставку щоб дати, та ще і якусь добавку, вобщем «вишептали» усе зерно. Приходили з района бригади з 8-10-ти чоловік та й ходили по хатах. Було таке, що люди ховали це зерно. Мій батько також ховав. Була піч така, а під нею ниша, то мій батько туди мішок ячменю всунув, а мама її замастила, усе замаскерувала, дровами заклала. Але коли батько пішов, бо ми на окраїні села жили, коли батько пішов у село і почув там, що скрізь із залізними палицями ходять і стукають, і в землю втикають, шукають того хліба, то прийшов батько і з мамою вночі розвалили це все. Витягли той мішок ячменю та сховали були на посівну, щоб посіяти було чим. Та вони прийшли, та забрали все це. А частину мама засипала в горшки такі великі, в них на весілля або на похорон варили обід… Ці горшки були на горищі, а мама у ці горшки та баночки… понасипала зерна. Та от прийшли, шукали скрізь, повисипали з цих баночок та горшків і забрали все, остались тільки буряки в погребі і гарбузи у хаті, може штук 15-20, оце все, що нам осталось їсти на зиму. Забрали усе, і притискали щоб у колгосп ішли. То сусід пішов, бо в нього шестеро дітей… Хто не йшов в колгосп, того розбирали, розбарохолювали, забирали все до зернини. Коли все це забрали, прийшла весна, а їсти нема чого. Мама там усі пожитки позбирала і поїхала під Дністро міняти, бо пухли з голоду. Брала все барахло, були коври, рядна домотканні, своє вбрання…. Це міняли і давали два кіло чогось… все що могла попромінювала. А з братом і батьком, брату було півтора року, 1932 року народження, то у батька попухли ноги, та й брат як на довбиньках ходив. А я ще трошки ходила, це було навесні, вже на літо, коли черешня поспіла, то я вкрадалася до діда свого, батькового батька, і збирала черешню поки могла втримати корзину. Все, що бачили, на городах збирали, копали, перекопували картошку, яка мерзла. Зараз вона викопується як свіжа. Брали, очищали її, пекли млинці з кукурудзи. Очищали кукурудзиння, зверху вони такі грубі, то брали середину ту і вирізали. Мама товкла в макитрі це і пекла. Їли, що бачили, бур’яни різні: кропива, лобода. А коли поспіли вже бурячки, такі, що їх проривали в колгоспі, бо мама ще й норму мала, та ще не вирвеш такого, як треба, бо позаду ходить бригадир по якості. Але все одно ухитрялися. Мама брала переднік, і брала який кращий буряк, та й приносила до дому. Я перебрала його, мила, а мама різала і в горщик ховала. Кропиву, спориш і варили таку баланду.
Нічого не було, все забрали. Корова була, та ми її жаліли щоб зарізати, молока не було.Були такі, що прийшли раніше у колгосп, служили і були при владі, то у них щось було. А хто не мав нічого, ті повимирали.Багато померло. По два-три мерці кидали в одну яму, не вспівали викопувати ями.На цвинтарі… така поляна, де ховали без ніякого знака, зараз там поставили хрест і справляється молебін. А раніше не знали, де хто був похоронений.
Найбільше вмирали малі і пожилі, що не могли добити самі собі. Найбільш крепші сусіди вивозили померлих. Всі боялися, ніхто не ховав, бо боялися. У кого щось знаходили, то все забирали, і їх забирали, і судили. Хто повернувся, а ось мого батька засудили за те, що служив у білих… Але батько вернувся через два місяці, а в нас забрали все зерно, і коней, і корову, і з хати нас вигнали. То я пішла до діда. Та ще й судили тих, хто приймав людей, яких вигнали. А мама завернула брата, відкрила скриню, а ключ випадково впав туди. Не змогли закрити хату, тому мама лишилася у хаті. Тих, хто настриг колосків, забрали, і вони не повернулись… пропали.
Не було такого двора, щоб хтось не помер. Багато, дуже багато повмирало. У сусідів батько помер одразу, а хлопчик лишився, йому було років п’ять. В його дядька було що їсти, малий хлопчик заліз до нього і щось з’їв, то вони вкинули його у погреб, і він там помер. Їздили, міняли на зерно. Їздили під Дністро, то так і виживали.
А хто його знає, хто його організував. Приходила бригада… 8-10 чоловік із щупою… Ніхто нічого не міг зробити. Усе забирали, ніхто не боронився. Померло два брати з нашого роду… Хто мав золото, срібло, гроші, зносили туди, здавали, міняли на муку, крупу. Це було в Тульчині, вони краще жили. Жаб не було довго. Виловили всі. Поїли котів, голубів, жаб, все це їли люди. Я ловила нюхів, бур’яни їли, бурячки. Якби раніше пішли у колгосп, то може і не було б такого. У тих, хто не йшов у колгосп все геть забирали, до зернини. А були такі багачші, що куркулями звали, то і в них все забирали і на торг, розпродували їхнє майно. У нас було шість сімей євреїв, то вони усі повтікали в Тульчин. А наш народ був коло землі, нікуди не рухався. Були жінки, що поїзда не бачили. Мені було 11-12 років під час голоду. Було таке, що крали. Було чоловік вкрав коня у сусіда, порубав його, склав у горшки і закопав. Та про це дізнались, його забрали і судили… Крали курей, свиней. Пропадали люди. Боялися, бо казали: великий гріх накладати на себе руки. То люди мучалися. Добували свого останнього часу. На Троїцу у нас поминальний день, тепер там відправляють обід за всіх вмерших і за Голодомор…

 Записала Борисенко В.К., 2005 р.

За матеріалами сайту  http://holodomor33.org.ua/about/svidchennya-ochevydtsiv/ - Прес-служба Закарпатської єпархії УПЦ КП.

Різдвяне послання Святійшого Патріарха Філарета

Різдвяне послання Святійшого Патріарха Філарета
Різдвяне послання Святійшого Патріарха Філарета

Різдвяне послання єпископа Варсонофія

Різдвяне послання єпископа Варсонофія
Різдвяне послання єпископа Варсонофія

Рекомендована публікація

ЗАПРОШУЄМО ДО СПІЛЬНОГО СЛУЖІННЯ БОГУ ТА ГРОМАДІ!

Найкраще на сайті: