+

четвер, 24 листопада 2016 р.

Спогади про Голодомор .Частина 2.

Прес-служба Закарпатської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату продовжує публікацію розповідей очевидців Голодомору.Пропонуємо Вам  сьогодні прочитати слідуюче свідчення знищення українського народу статінськими репресіями :


Житомирська область

Розповідає: Рибалка Ганна Кузьмівна,
1923 р. н., м. Малин
Мені було тоді 9 з половиною років, і я пам’ятаю дуже добре голод 1932-1933 років. Урожай був високий тоді, але забирали, канєшно, все йшло під заготовку. Була назначена комісія: представник з району, а решта — місцеві. Ну ясно, шо із нашого села вислали кілька господарів, а скільки, я не пом’ятаю, тому шо тоді ніхто не вникав, в голові було одне — як наїстися, а-а, але шо було висилання із нашого села, це точно висилали. Усі, може, і не мали зброї, одного я точно пом’ятаю, шо він був з наганом. Да ніяк селяни не боронилися, як вони там могли боронитися, село затуркане. Приховували зерно, але у більшості находили його, шукали даже в печі в горщику і то знаходили, але вони шукали в основному те, що позакопували. Оцими ж, як вони звались, щупами. Ну я ж кажу, ще оце пом’ятаю мого однокласника. А його батько вишукував оце все, як це ж його звали? Ага, прізвище його було Тарасенко. Ну, наприклад: до нас приходили троє, але ходили й по четверо і по п’ятеро. Двоє стояли, а третій ходив і шурхав цю долівку, думав, шо там воно ж провалиться, ну ясно, шо нічого не знайшли. Ну, хто де вмів, і на печі, і в клуні закопували, і в сараї, бо в сараї знайшли у одного. Він закопав, а зверху наклав копицю сіна, але ж воно видно, шо те сіно недавно складене, бо вони скинули копицю і найшли ту яму, де були закопані ці мішки з зерном. Худобу не знаю, чи одбирали, а оті речі, шо їм сподобалися, забирали. Ну, оце за «п’ять колосків» судили, я не знаю, скільки років давали, але судили, давали тюрму за ці «п’ять колосків». Наприклад, картопля, уже де оставалося, вона ж була мерзла, і ці буряки теж мерзлі. І люди ходили їх збирать, і навіть оцього мерзлого не дозволяли. Ну, мабуть… це нарошно така політика була, шоб поздихали більше у нашому селі, то не дуже багато людей померло, місцевих не дуже, але померли з голоду. Був визначений так званий об’їзжчик. Йому давали коня і він на цьому коні з батогом їздив, як дітвору застане, ну як не всі утечуть, так же він конем, канєшно, шо дожене та батогом лупив, ну мені не попадало, а таким, як я, попадало із моєї компанії. Частина йшла в колгоспи, оті, у кого не було зовсім нічого. А такі селяни, які мали свого коня, свою корову — вони не хотіли. Бо я знаю, шо у нашого дідуся була пара коней, це він считався такий більш заможний. Та батько мій записався в колгосп, у нас не було коня, бо ми дідусевим виробляли. Став ото казать, я ж комуніст, а батько не в колгоспі, і дідусь записався тоді. Так силою вони все рівно забрали ті коні, то дідусь плакав, як він пішов на них подивився, які вони клячі і в яких умовах ті коні живуть. Ну, оце, шо я розказувала, ці випадки були навесні 1933. То в основному оце в нас помирали навесні, і в нашому селі навесні вмирали, бо нічогісінько ніде не було, то в 1933 оце у нашому селі я сама, особисто сама, бачила оцих мертвих людей.
Ну, оце ж, ці активісти і не голодували, у них і не відбирали нічого, тому шо вони були задіяні в цій комісії, а потім ті, шо, ну, допустім, голова колгоспу чи бригадир, керівники ці, то вони не голодували, бо в їх нічого не забирали. У кого шо. Ну наша сім’я вижила тому, що в нас була дійна корова і бик сементальської породи. Сірі, такі здорові. І корова оказалась ялова, і вони були змушені продати оцього бика, шоб купить таку паршивеньку коровоньку, але вона доїлася. Я ж кажу, четверо дітей, і у дідуся, і в дяді уже попухли ноги. Я пам’ятаю: мама виміняла корову і оце цим молоком спасалися, таким чином вижили, оце корови спасали. Ділилися люди між собою. Я пам’ятаю: продуктів ніяких не було, оце шо мама наварила оцього борщу з бур’яну, але були там і картошинки, такі, трохи більші за горох. Це та картопля була насипана в діжці і це вибирали цю картошку, вже її ніхто не чистив. Моїй сестрі десь було 5 років, ну вона: «Мамо, їсти, мамо, їсти», а їсти нема чого, то вона стане під дверми і гуде. А тут прийшла якась жінка, як кажуть, прохачка, ну видно, ще хуже, може, в неї дома нічого не було, то я пам’ятаю, шо мама насипала їй борщу, вона сіла там надворі і їсть. Таким чином ділилися, як у кого шо було, ділилися. Оце ж у нас дідусь, то в нього попухли ноги, він жив із батьковою сестрою і батьковим братом, так у їх трошки більше було їжі, бо дітей не було. Вони отдавали його їжу нам, пока в самих не почали пухнуть ноги, ну шоб не подохли ми, дітвора, а коли мама корову цю вже поміняла свою, то тоді вже ми їм давали молоко. Ну цей бур’ян, тоді лобода, пшінка, кропива, це я добре запам’ятала, шо це ми таке рвали і їли, лушпайки від картоплі, які ще залишилися,все йшло в хід, качани — осередки від кукурудзи. Люди їли граків, собак, котів…
У нас село, хутір Підгора називається, тут не дуже ж багато людей жило. То Федя Барченко помер, потім баба, забула, як її звуть, тоже померла. Це вони з голоду померли. Кілька осіб, я не пам’ятаю, тоді з дітьми на цю тему ніхто не говорив.
— А відомості взагалі є?
Не знаю. Архіви, по-моєму, не збереглись у нас у селі, потому шо кому треба якісь справки було, то їх востоновлювали, ну брали свідків і казали, шо архівів не збереглося. Чула, шо собак і котів їли, це чула, але шоб їли люди людей — не чула. Це, значить, сільрада виділяла підводу. Ну, як хтось помер, ішли заявляли у сільраду, а сільрада вже в колгоспі брала підводу, запрягали там коня і везли скільки душ сьогодні померло, ото всіх в яму, ніяких домовин не робили, просто так складали в яму і закопували. На другий день знову… Ну всі знають шо це влада винувата.
Записав Балинець Артур,
студент КНУ ім. Тараса Шевченка

За матеріалами  http://holodomor33.org.ua/about/svidchennya-ochevydtsiv/ - Прес-служба Закарпатської єпархії УПЦ КП.

Рекомендована публікація

Щодо забезпечення права релігійних громад на зміну юрисдикційної підлеглості

З огляду на те, що протягом останнього часу було поширено низку заяв, де містяться застереження щодо сприяння органів місцевого с...

Графік перебування копії Томосу про автокефалію УПЦ на парафіях Закарпатської єпархії УПЦ ( ПЦУ)

Графік перебування копії Томосу про автокефалію УПЦ на парафіях Закарпатської єпархії УПЦ ( ПЦУ)
Графік перебування копії Томосу про автокефалію УПЦ на парафіях Закарпатської єпархії УПЦ ( ПЦУ).

Найкраще на сайті: