+

пʼятниця, 16 листопада 2018 р.

Спогади про Голодомор. Свідчення очевидців. Частина 4.

До Дня пам'яті жертв голодоморів 1921-1922, 1932-1933, 1946-1947 років, Закарпатська єпархія Української Православної Церкви Київського Патріархату розпочинає цикл публікацій спогадів очевидців тих  подій. Пам"ятаймо жахливу сторінку історії нашої Держави!

Запорізька область

Розповідає: Карпенко Іван Михайлович,
1923 р. н., народився в с. Августинівка (Каганець), пізніше — Ленінське Запорізької області, на час запису проживав у м. Немішаєвому Київської області.
Голод я дуже добре пам’ятаю, бо мені було тоді 10 років. Ходили з батьком і з матір’ю на поле видовбувать картоплю, вона померзла, видно, не вспіли вбрать. Причина голоду, я думаю, — це політичне діло. Голод був, і був він іскуственний. Люди уполномочені приходили, «ячейки» називались. Помню случай. Зайшла одна бабушка, а я був з братом меньшим на печі. І каже мамі: «Доцю, дай що-небудь поїсти». А мати саме зварила супу з мишію (бур’ян). І пляциків з мерзлої картоплі напекла. Вона поїла, а найбільш мене поразило те, що вона придушла ногу отако своїм пальцем, а вона така пухла, аж яма образовалась. Батько з матір’ю ховали початки кукурудзи у стріху. Як до нас приходили ці, то не найшли. Но скікі ж ти їх заховаєш? Каменевич Данило, сусід наш, отако ми жили, а тут він зразу, я у віконце бачив, як до нього приходили, і забрали все живе і с’єдобне. Всі люди говорили про те. Пеня Владімір був, одна нога в нього не розгиналась, отако була, він харашо жив. Но на нього донесли. Однажди вночі приїхав до двору, ну їх тогда так і звали — чорний воронок — забрали і по цей день не знають, де він дівся. Видно, доніс той, хто хотів з нього шось мати. При мені не було, шоб били, но зброя — гвинтівки в них були, і все забирали під чисту. Не знали людей, шо приходили, ніхто не знав, хто вони і звідки. Приходили цілою кучою, три-п’ять чоловік, по-різному. Рушників, одягу такого і не було, бо продавали все таке в Запоріжжя. Не було в нас такого нічо — то і не отбирали, а в людей других, конєшно, забирали. Судили за колоски — чув розговор такий, шо за п’ять колосків хто ходив збирав — його судили. Не можна було збирать, а єслі збирали, то надо було віддавати в колгосп. Люди не всі хотіли іти в колгосп, в нашій хаті були збори. Так і так, мол, ви обязані йти. Я на печі лежу отако і все чую. Казали, все будуть ділить. Людей було багато в хаті. Тут я з братом на печі був, а в тій хаті ото вони, багато, повно людей. Худобу трудно було заховати. Но знаю, шо було отак. Клуню з усіх сторін обставляли соломою, очеретом, палками всякими, но вже як зареве — то заберуть. Вдень і вночі приходили, без кінця шукали, і всьо. Умирали люди постоянно. Яка там опіка. Самі виживали, хто як мог, або як добрі люди поможуть. Я б сказав, шо в нашому селі не було таких, шо не голодали.
Ми вижили защьот мишію (бур’ян) і мерзлої картошки. Помню, з батьком косимо, а зімой товкли в ступі, трохи отако його віяли, і було вмісто пшона. А з мерзлої картошки мама пекла пляцики. У нас була велика сім’я — сестра, брат, другий брат, Андруша і Тамара. Так шо в нас не брали корову. Коні, корови батько зразу віддав. А потом була коровка, як заново добута. Часом продавали трохи молока, ходили продавать гуртом, шоб ніхто не обікрав. Допомагать було нічим, бо в самих — самі пляцики. Родичі були за Дніпром, там тоже голодували. Хто шо міг — те й їв. Я товк сам лічно у ступі мишій. Батько тоже його товк. Полову з мишію давав корові. Благодаря тому мишію ми й вижили. Люди їли горобців, ворон даже. Брали сітки і на скирдах ловили, а вони отако — пух. Можна було в місті продати молоко і виміняти на одежу, обув і сіль. В містах було трохи легше, бо в горожан були гроші. У нашому селі похоронили багато. По 2-3 чоловіки кожен день на кладбище везли. Шоб не валялися люди, мусіли всіх хоронити. Там ставили хрести, не підписували. Поминали, як обичних собі людей. Мама була православна, но в селі церкви не було. Бо невелике. Тоді такий розговор був, шо це правітелі зробили голод, правітеля називали — Сталін.
Записала Ніколенко Тетяна, студентка КНУ ім. Тараса Шевченка
Прес-служба Закарпатської єпархії за інформацією Прес-центру http://holodomor33.org.ua/

Рекомендована публікація

ЗАПРОШУЄМО ДО СПІЛЬНОГО СЛУЖІННЯ БОГУ ТА ГРОМАДІ!

Найкраще на сайті: