+

пʼятниця, 16 листопада 2018 р.

Спогади про Голодомор. Свідчення очевидців. Частина 4.

До Дня пам'яті жертв голодоморів 1921-1922, 1932-1933, 1946-1947 років, Закарпатська єпархія Української Православної Церкви Київського Патріархату розпочинає цикл публікацій спогадів очевидців тих  подій. Пам"ятаймо жахливу сторінку історії нашої Держави!

Запорізька область

Розповідає: Карпенко Іван Михайлович,
1923 р. н., народився в с. Августинівка (Каганець), пізніше — Ленінське Запорізької області, на час запису проживав у м. Немішаєвому Київської області.
Голод я дуже добре пам’ятаю, бо мені було тоді 10 років. Ходили з батьком і з матір’ю на поле видовбувать картоплю, вона померзла, видно, не вспіли вбрать. Причина голоду, я думаю, — це політичне діло. Голод був, і був він іскуственний. Люди уполномочені приходили, «ячейки» називались. Помню случай. Зайшла одна бабушка, а я був з братом меньшим на печі. І каже мамі: «Доцю, дай що-небудь поїсти». А мати саме зварила супу з мишію (бур’ян). І пляциків з мерзлої картоплі напекла. Вона поїла, а найбільш мене поразило те, що вона придушла ногу отако своїм пальцем, а вона така пухла, аж яма образовалась. Батько з матір’ю ховали початки кукурудзи у стріху. Як до нас приходили ці, то не найшли. Но скікі ж ти їх заховаєш? Каменевич Данило, сусід наш, отако ми жили, а тут він зразу, я у віконце бачив, як до нього приходили, і забрали все живе і с’єдобне. Всі люди говорили про те. Пеня Владімір був, одна нога в нього не розгиналась, отако була, він харашо жив. Но на нього донесли. Однажди вночі приїхав до двору, ну їх тогда так і звали — чорний воронок — забрали і по цей день не знають, де він дівся. Видно, доніс той, хто хотів з нього шось мати. При мені не було, шоб били, но зброя — гвинтівки в них були, і все забирали під чисту. Не знали людей, шо приходили, ніхто не знав, хто вони і звідки. Приходили цілою кучою, три-п’ять чоловік, по-різному. Рушників, одягу такого і не було, бо продавали все таке в Запоріжжя. Не було в нас такого нічо — то і не отбирали, а в людей других, конєшно, забирали. Судили за колоски — чув розговор такий, шо за п’ять колосків хто ходив збирав — його судили. Не можна було збирать, а єслі збирали, то надо було віддавати в колгосп. Люди не всі хотіли іти в колгосп, в нашій хаті були збори. Так і так, мол, ви обязані йти. Я на печі лежу отако і все чую. Казали, все будуть ділить. Людей було багато в хаті. Тут я з братом на печі був, а в тій хаті ото вони, багато, повно людей. Худобу трудно було заховати. Но знаю, шо було отак. Клуню з усіх сторін обставляли соломою, очеретом, палками всякими, но вже як зареве — то заберуть. Вдень і вночі приходили, без кінця шукали, і всьо. Умирали люди постоянно. Яка там опіка. Самі виживали, хто як мог, або як добрі люди поможуть. Я б сказав, шо в нашому селі не було таких, шо не голодали.
Ми вижили защьот мишію (бур’ян) і мерзлої картошки. Помню, з батьком косимо, а зімой товкли в ступі, трохи отако його віяли, і було вмісто пшона. А з мерзлої картошки мама пекла пляцики. У нас була велика сім’я — сестра, брат, другий брат, Андруша і Тамара. Так шо в нас не брали корову. Коні, корови батько зразу віддав. А потом була коровка, як заново добута. Часом продавали трохи молока, ходили продавать гуртом, шоб ніхто не обікрав. Допомагать було нічим, бо в самих — самі пляцики. Родичі були за Дніпром, там тоже голодували. Хто шо міг — те й їв. Я товк сам лічно у ступі мишій. Батько тоже його товк. Полову з мишію давав корові. Благодаря тому мишію ми й вижили. Люди їли горобців, ворон даже. Брали сітки і на скирдах ловили, а вони отако — пух. Можна було в місті продати молоко і виміняти на одежу, обув і сіль. В містах було трохи легше, бо в горожан були гроші. У нашому селі похоронили багато. По 2-3 чоловіки кожен день на кладбище везли. Шоб не валялися люди, мусіли всіх хоронити. Там ставили хрести, не підписували. Поминали, як обичних собі людей. Мама була православна, но в селі церкви не було. Бо невелике. Тоді такий розговор був, шо це правітелі зробили голод, правітеля називали — Сталін.
Записала Ніколенко Тетяна, студентка КНУ ім. Тараса Шевченка
Прес-служба Закарпатської єпархії за інформацією Прес-центру http://holodomor33.org.ua/

Рекомендована публікація

Щодо забезпечення права релігійних громад на зміну юрисдикційної підлеглості

З огляду на те, що протягом останнього часу було поширено низку заяв, де містяться застереження щодо сприяння органів місцевого с...

Графік перебування копії Томосу про автокефалію УПЦ на парафіях Закарпатської єпархії УПЦ ( ПЦУ)

Графік перебування копії Томосу про автокефалію УПЦ на парафіях Закарпатської єпархії УПЦ ( ПЦУ)
Графік перебування копії Томосу про автокефалію УПЦ на парафіях Закарпатської єпархії УПЦ ( ПЦУ).

Найкраще на сайті: