+

пʼятниця, 27 травня 2016 р.

Протоієрей Андрій Гирич : Психологія виховання дітей.


Для того, щоб досягти у вихованні дітей позитивного результату, необхідно мати уявлення про їх психологічний розвиток. Виховання дитини починається з її зачаття і закінчується момен-том вікової та моральної зрілості.
Народження та виховання дитини є невіддільною частиною сімейного життя християнина, а тому небажання деяких подружніх пар мати продовження роду розцінюється Церквою як гріх. Адже це є прямим порушенням Господньої заповіді „Люби свого ближнього, як самого себе" (Мф.22.39). Подружжя, які не хочуть народжувати дітей, як правило, пояснюють свою позицію бажанням „пожити для себе" або тяжким матеріальним становищем. Буває також, що народження немовляти може, на думку молодої пари, завадити заняттю бізнесом. Деякі жінки відмовляються народжувати дітей тому, що хочуть зберегти фігуру. Для досягнення цілей дехто відважується навіть на дітовбивство (аборт). Всі вище перераховані причини свідчать про те, що такі подружні пари понад усе люблять себе, а дітям надають другорядного значення. Вони, врешті-решт, не люблять своє чадо, оскільки не лише не хочуть для них чимось жертвувати, а навпаки -дітей роблять жертвами власних ілюзій та маловірства. Справжня християнська любов, за словами св. ап. Павла, " не шукає тільки свого,... усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить" (ІКор.13.5-7), тобто виявляється у жертовності. Крім того, сказано, що жінка спасається „дітородінням, якщо пробуватиме у вірі й любові та в посвяті розвагою"(1Тим.2.15). Отже, якщо вона відмовляється стати матір`ю, то, фактично, не зможе спастися.
Початком виховання є любов подружжя до своєї щойно зачатої дитини. Біля вагітної жінки всі ближні намагаються створити атмосферу духовного комфорту. В цей період для дитини та її батьків великого значення набуває молитва. Подружжя, якщо дозволяє фізичний стан жінки, має якомога частіше відвідувати храм. Корисним також є читання духовної літератури. Протягом вагітності психіка матері дещо змінюється. Вона стає більш вразливою, роздратованою. Ближні повинні ставитися до неї з розумінням і ні в якому разі не дорікати.
Після народження і хрещення дитини родичі переважно турбуються про її тілесний розвиток. Проте не потрібно забувати і про духовне зростання немовляти. Дуже важливо дітей такого віку приносити до храму. Вони мають звикати до церковної атмосфери. Немовля та його мати у цей період, як і під час вагітності, є одним цілим. Адже відомо, наприклад, що внаслідок стресу у матері може перестати прибувати молоко, а отже, дитина не отримуватиме природної поживи. Якість материнського молока залежить від продуктів, які споживає жінка, що автоматично відчуває і дитина. Мати повинна намагатися якомога довше годувати немовля власним молоком. Деякі жінки, нехтуючи цим правилом заради збереження фігури, порушують вище згадану Господню заповідь любові (Мф.22.39). Потрібно пам`ятати, що найменше психічне чи фізичне пошкодження дитини може негативно відбитися на її подальшому розвитку.
Ми можемо помітити, що більшість дій (рухи, звуки, питання), які виконує дитина віком до двох років, безцільні. Наприклад, вона тішиться киданням на землю якогось предмета. Якщо ж хто-небудь їй цей предмет подасть, дитина знову його викине. Отже, дитина не хоче його позбутися. Вона отримує задоволення від самого кидання Старша дитина намагається говорити, повторювати щойно сказані кимсь слова, про щось запитувати, часто навіть не чекаючи на відповідь. Це є своєрідні вправи, за допомогою яких вона навчається певним рухам, складає психічні схеми, якими згодом послуговуватиметься у своєму житті. У цей період особливої ваги набуває контакт дитини з батьками та вихователями. А тому дорослі повинні виявляти любов і терпеливість.
Діти віком від двох до трьох років є , як правило, егоцентричними. Вони дбають лише про себе, лякаються незнайомих людей. У двохрічному віці дитина схильна гратися у присутності інших людей, але не з ними. Батьки мають постійно приводити дитину до храму для того, щоб вона звикала до оточення. Прихожани не повинні дорікати, якщо дитина поводиться у церкві відповідно до свого віку. Батькам не потрібно примушувати своїх малолітніх дітей вистоювати відразу все богослужіння. Малеча може навіть гратися біля храму. У цей період діти залюбки слухають казки, сприймаючи їхніх персонажів як реальних осіб. Вони називають іграшки іменами людей. Це говорить про те, що свої фантазії дитина сприймає як реальність, і тому дорослі повинні їй підігрувати і ні в якому разі не "ображати" іграшки. Крім того, забавки потрібно підбирати такі, які б не викликали у дитини страху чи агресивності.
Бажання у дітей від двох до трьох років стосуються переважно фізичної сфери. Наприклад, насичення, гнів з приводу перешкоди отримати якусь забаганку. Дитина може стати „божком" і тираном для свого оточення, якщо їй будуть у всьому потурати. Однак вона досить легко зрікається своїх бажань, її неважко „заговорити". Для цього потрібна лагідність та послідовна поведінка батьків і вихователів. У цей період нервова система у дітей тільки формується і є дуже вразливою, тому всілякі образи можуть мати негативні наслідки. Великої шкоди завдають фізичні покарання, залякування вигаданими міфічними істотами, наприклад, т.зв. бабаями. Неприпустимо також викликати страх у дитини Божим покаранням, оскільки вона сприйматиме Бога як деспота. У цьому віці дітей треба навчати простим біблійним істинам. Розмову про Бога потрібно будувати так, щоб вони розуміли, що Бог їх любить і що Його потрібно слухатися та любити не менше, ніж своїх батьків.
Дитина у віці від чотирьох до п`яти років стає більш товариською і менш егоцентричною. Вона хоче, щоб її любили і є дуже довірливою, тому батькам потрібно бути з нею правдивими в усьому. Не можна дитину шантажувати: мовляв, не буду тебе любити, віддам циганам, якщо ти не... Не потрібно також піддаватися на шантаж дитини, яка намагається висувати певні умови. Батьки повинні приймати рішення виважено, а не емоційно.
У період від чотирьох до п`яти років дитина розвивається непомітно. Вона поволі втрачає зацікавленість до досі улюблених забав, а нові зацікавлення ще не з`явились. Цей вік -доба відпочинку і збирання сил для майбутнього стрибка. Діти від чотирьох до п`яти років вже спроможні відрізнити добро від зла і зрозуміти, що Бог створив світ і піклується ним. Ці уявлення, звичайно, примітивні.
Діти шести - десяти років перестають бути егоцентричними і велику увагу звертають на навколишній світ, їм подобається спілкуватися з іншими дітьми, але вони хотіли б займати у середовищі своїх однолітків власне місце. Більшість дітей залюбки допомагають своїм батькам у господарстві, виявляють інтерес до молодших за себе та до старших людей. Вони намагаються пізнати якомога більше предметів, люблять збирати різні колекції. Діти поступово відходять від світу казок і намагаються самостійно шукати відповіді на свої запитання. Вони є відкритими та вразливими, здатні оцінити свої стосунки з Богом та людьми. Як і дорослі, діти мають відчуття провини, муки совісті та розкаяння.
У віці від одинадцяти до чотирнадцяти років психіка дитини різко змінюється, дитина стає нестриманою, легко йде на конфлікт. Вона відчуває безпорадність, безсилля та розпач. Дитина хоче стати незалежною від батьків. В цей період діти бажають відчути себе дорослими, а тому перебувають в опозиції до старших. У них триває постійна внутрішня боротьба. Вони шукають героя, який був би гідним для наслідування. І цими героями стають, як правило, персонажі кінофільмів, музиканти, спортсмени, тощо. Небезпека полягає у тому, що діти часто не задумуються над рисами характеру, моральними принципами та ставленням до релігії своїх ідеалів. Тому головне завдання батьків - спрямувати шляхом порозуміння хвилю емоцій своєї дитини до християнських ідеалів. Потрібно на прикладах життя святих, зокрема і біблійних осіб, пояснити, що Бог. шанує особистість, що Православ`я є релігієьр сильних , ініціативних та творчих. Варто згадати слова Спасителя: "Будьте відважні: Я переміг світ!"(Ін.16.33). Усі вищезгадані психічні зміни супроводжуються (і, певне, пояснюються) статевим дозріванням. Цей віковий період є дуже важливим. Від батьків вимагається посилена увага, терпіння і лагідність.
У віці від п`ятнадцяти до вісімнадцяти років діти готуються до дорослого життя. Вони відчувають себе особистостями, атому часто зверхньо ставляться не лише до старших людей, але й до своїх однолітків. В цей період у їхніх душах прокидається дух романтизму та естетичних почувань. Вони цікавляться літературою та поезією. Молодь зі щирістю та самопожертвою ставиться до дружби та любові. Дорослі люди, на їхню думку, або є злими, або не прагнуть змін на краще, або обмежені і бездарні, а тому не знають, які зміни у суспільстві треба провести. Молодь здатна на героїчні вчинки. Юнаки шукають пригод, що найчастіше призводить до створення хуліганських угрупувань, члени яких вживають алкоголь, палять і потрапляють в наркотичну залежність. Батькам ні в якому разі не потрібно іронізувати над своєю дитиною чи ставитися до неї зі зверхністю. Ніякої користі також не буде від грубих покарань та різких заборон. Вихователі повинні знайти з молоддю спільну мову, шануючи в ній вільну особистість. Головне значення при цьому має внутрішній світ наставника.
В цей складний віковий період молоді люди відчувають природній потяг до протилежної статі. Тому батьки повинні бути відвертими зі своїми дітьми і в цьому питанні. Адже інакше у дитини формуватиметься хибне, антихристиянське уявлення про статеве життя.
Батьки та вчителі завжди повинні підтримувати молодь у їхній самостійній діяльності та спрямовувати їхні духовні пориви на користь суспільству і Церкві.

Рекомендована публікація

Запрошуємо на осіннє паломництво до Святої Землі.

Паломницький відділ "АГІОС" Закарпатської єпархії, з благословення єпископа Ужгородського і Закарпатського Варсонофія   запро...

Найкраще на сайті: