неділя, 6 січня 2019 р.

Спасительність Різдва Христового

“Багаторазово й багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків. За останніх же цих днів Він говорив до нас через Сина Свого” (Євр. 1, 1-2).
Серцевину християнської віри складає сповідання Божества Ісуса Христа, Який народився у Віфлеємі від Діви Марії. Віра у Божество Ісуса Христа стала головною опорою для мілліардів людей, які жили на землі протягом двох останніх тисячоліть і буде головною метою життя для майбутніх поколінь. Навіть саме наше літочислення починається від Різдва Христового. І вже цей простий факт являється показовим, що ця подія стала головною у світовій історії, розділивши її хід на дві половини: до Різдва і після Різдва. Напевно і тому стільки світлих умів приходили, схилялись і не могли вповні розкрити недослідимість таємничого єднання творіння і Творця, людини і Бога в особі рожденного Господа Ісуса Христа.
Першостворений Адам не зумів виконати поставленого перед ним завдання – шляхом духовно-морального вдосконалення досягнути обоження і привести до Бога видимий світ. Після гріхопадіння в раю шлях до обоження став для людини закритим. Але все те, що не зуміла виконати перша людина, виконав замість неї втілений Бог-Слово. “Він Сам пройшов той шлях до людини, по якому людина повинна були йти до Нього. І якщо для людини це був шлях сходження, то для Бога – шлях смиренного приниження, зубожіння і виснаження.” Так, в центрі всієї людської історії лежить тайна втілення Сина Божого.
Син втілюється для того, щоб відновити можливість єднання людини з Богом, яке не тільки розірване злом, але без участі самої людини і не може бути відновленим. Перша перешкода до цього полягає в розділенні двох природ, людської і Божественної – подолано самим фактом Боговтілення. Залишаються дві інших перешкоди, що пов’язані з впалою людиною: гріх та смерть. “Діло Христа – перемогти гріх і смерть. Підкорення Самого Бога смерті й пеклу знешкодило смерть і створило можливість лікування гріха. Так смерть Христова знищує перешкоду, яку воздвигнув сам гріх між людиною і Богом, а Його воскресіння вириває в смерті її жало.” Бог сходить в безодню темряви, що розкрилась у звершенні гріха Адамом, щоби людина могла возходити до Божества. “Бог став людиною, щоб людина могла стати Богом ”. Цей же вислів стає головною тезою для богословів усіх епох. Ап. Петро першим написав: “Ми повинні стати причасниками Божого єства ” (2Петр. 1, 4).
Ап. Павло називає Христа другим Адамом, протиставляючи Його першому Адаму: “Перший чоловік – із землі, перстний, другий Чоловік – Господь з неба ” (1Кор. 15, 47). “Адам є образ Христа… – говорить свт. Іоан Золотоуст. – Як той для тих, хто від нього походить, хоча вони і не їли від дерева, став причиною смерті, що була введена через споживання, так і Христос для тих, хто від Нього народився, хоча вони і не зробили добро, став подателем праведності, яку дарував усім нам через хрест. ”
“Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам – то дух оживляючий… Перша людина – з землі, земна, друга Людина – із неба, Господь. Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні. І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити ” (1Кор.15, 45; 47-49), - говорить св. ап. Павло. Отже, Христос є Новим Адамом, Який зійшов з небес. Чи не являє цей Новий Адам, Нова Людина на землі якусь нову іншу небесну і вищу людськість? Тайна ж втілення – це тайна Боголюдини, Який істинно з’єднав в Собі обидві природи і сприйняв від Пречистої Діви людську природу. “У Своїй любові Бог єднається зі Своїм творінням у найтіснішому з усіх можливих союзів, Сам ставши тим, кого Він створив. Бог як людина виконує посередницьке завдання, відкинутою людиною при гріхопадінні. Ісус – наш Спаситель – перекриває безодню між Богом і людиною, бо Він є одночасно і Бог, і людина. ” Ось як оспівує одна із святкових стихир на Святвечір цю таємницю: “Небо і земля сьогодні з’єдналися, бо Христос народився; сьогодні Бог на землю прийшов, і людина піднялася до неба; сьогодні Невидимий за природою стає видимим плоттю, заради спасіння людей. Ради цього і ми, прославляючи Його, взиваємо: слава в вишніх Богу, і на землі мир, бо все це дарувало нам пришестя твоє, Спасе наш, слава Тобі. ”
Церква сповідує, що Господь наш “втілився від Духа Святого і Марії Діви…” і це відповідає тому, про що детально говорить Євангеліє (Мф. 1, 18-25; Лк. 1, 26-25). Згадування Пречистої Діви Марії підкреслює всю реальність людини в Спасителі, Месії з роду Давидового, про Якого провіщали пророки. Втілення звершилося не тільки по споконвічній раді Пресвятої Тройці (1Петр. 1, 17-20), але також і за згодою Пресвятої Діви (Лк. 1,38). В цьому довірливому послуху слову Божому церковне передання бачить відповідь на непослух старозавітної Єви. Справді, Єва, дівственна і непорочна, послухавшись слів змія, породила непослух і смерть; Діва Марія, пізнавши віру і радість, коли в благовіщенні їй архангела Гавриїла взнала, що Дух Господній зійде на неї і сила Всевишнього осінить її, так що Народжене від неї Святе наречеться Сином Божим, відповіла: нехай буде мені за словом твоїм. …”
Через втілення Христос стає по Своїй природі у всьому подібним нам, окрім гріха: “Але Він умалив Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина” (Флп. 2, 7). Христос сповна розділяє нашу участь і цим дає нам можливість розділити Свою участь, Своє Божественне життя і славу. Він став тим, ким є ми, щоб зробити нас такими, як Він є Сам. Св. ап. Павло виражає це метафорично у термінах багатства і бідності: “Ви ж знаєте ласку Господа нашого Ісуса Христа, що задля вас став бідним, будучи багатим, щоб ви його убогістю розбагатіли ” (2Кор. 8, 9). Багатство Христа – це Його вічна слава; убогість Христа – Його повне самоототожнення з нашим грішним людським станом. Ось що говориться у православному Різдвяному піснеспіві: “Повністю розділивши нашу вбогість, Ти зробив божественною нашу земну природу через єднання з нею і участь у ній. ” Христос розділяє нашу смерть, а ми розділяємо Його життя; Він понизив Себе, а ми стали повищенні (Флп. 2, 5-9). Пониження Бога уможливлює піднесення людини.
Христос засвідчив під час Таємної вечері: “ І славу, що Ти дав Мені, Я дав їм, щоб вони були єдині так само, як і Ми єдині. Я – в них. І Ти – в Мені, - щоб вони були звершені в єдності. ” (Ін. 17, 22-23). Він дає нам можливість розділити Божественну славу Отця. Як людина – Він єдиний з нами; як Бог – він єдиний з Отцем. Отже, через Нього і в Ньому ми єдині з Богом, і слава Отця стає нашою славою. Втілення Бога відкриває шлях до обоження людини. Бути обоженим означає бути “уподібненим Христу”: Божественна подоба, якої ми покликані досягти, - це подоба Христа. Саме через Ісуса, Боголюдину, ми, люди, обожені, покликані “бути причасниками Божого єства ” (2 Петр. 1,4). Приймаючи нашу людську природу, Христос, Який є Сином Божим за природою, створив нас синами Божими за благодаттю.
Таким чином, таємниця спасіння, звершеного Христом, полягає в тому, що Христос у Різдві від Пречистої Діви прийняв на себе нашу природу, добровільно піддав Себе наслідкам гріха, залишаючись вільним від гріха. Взяв на Себе відповідальність за нашу провину, для того, щоб вирішити трагедію людської свободи, подолати розділення між Богом і людьми. Таким чином, вся реальність впалої природи, включаючи саму смерть, що стала наслідком гріха, і як така мала характер скорботи, покарання, прокляття, були перетворені хрестом Христовим в умови спасіння. Так, місце страждань Божественного Агнця, стає новим раєм для оновленого людства. Недарма св. Максим Сповідник вчить, що діло спасіння включає три степені, які Христос послідовно відновлює в природі: буття, благобуття і буття вічне. “Перше досягнуте втіленням, друге – непошкодженістю земної волі, що привела до хреста, третє – непошкодженість природи, що розкрилось у воскресінні”. При цьому не треба мислити виключно в юридичних термінах, ніби безгрішному Христу грубо приписали нашу провину ззовні. Тут є набагато більше. Христос спасає нас, відчуваючи зсередини, як один із нас, усе те, що ми внутрішньо переживаємо внаслідок буття у гріховному світі. Тому втілення Христа вже є актом спасіння. Приймаючи на Себе нашу людську природу, Христос відновлює її і, як говориться в Різдвяній стихирі “відновлює занепалий образ…” Отже, спасіння, звершене Христом, відноситься до нашої природи, яка не відокремлена від Бога гріхом. Нова природа, обновлене творіння з’являється у світі, нове тіло, чисте від всілякого доторкання гріха, від будь-якої зовнішньої необхідності, освячене животворчою Кров’ю Божественного Агнця в Його Святе і Пречисте Тіло – Церкву, Христову Невісту.
Різдво Христове нагадує нам про безмежну любов Бога до Свого творіння, заради спасіння яких Він зійшов з небес і став Людиною. Тому християни готуючись до святкування такої величної події мусять пам’ятати , що наше святкування полягає не тільки в чудових народних традиціях, колядках, щедрівках, багатих застіллях, святкових гуляннях, але найперше – в очищенні розуму, серця та всіх почуттів, примиренні з усіма ближніми, у сприйнятті слова Божого, яке повинно знайти добру оселю в наших душах. Справжнє християнське святкування Різдва Христового повинно виливатися в яскраве свідчення всім нашим єством , що ми живемо в новій Христовій ері , де немає місця для гріха, ненависті, гордині, лицемірства і заздрості, але все і у всьому панує Божа істина і любов. Тому святкування Різдва Христового повинно бути кроком до святості, рішучою відмовою від гріха та всілякого зла. Натомість святкувати Різдво, і надалі продовжувати грішити та чинити беззаконня, означає свідомо зневажати Бога, ставати на сторону тих, хто з перших днів пришестя у світ Спасителя ворогували проти Богонемовляти, як злощасний Ірод. Тому святкування Різдва Христового змушує нас визначитися, чи справді ми стали спільниками Божими, чи, живучи в новий час, продовжуємо ходити за законом гріха.
Свято Різдва Христового викликає в нас почуття сердечного трепету і молитовного піднесення, а Церква-Мати закликає святковими піснеспівами вкупі із пастирями і разом з волхвами прибути до духовного Віфлеєму, як місця єднання Бога і людини. Тому поспішімо принести втіленому Ісусові Спасителеві свої чисті серця, щиру віру і любов. Ось як мальовничо і піднесено передає цю думку одна із святкових стихир: “Що Тобі принесемо, Христе, бо явився Ти на землі як людина заради нас? Кожне творіння, що від Тебе походить, подяку Тобі приносить: ангели – спів; небеса – зірку; волхви – дари; пастирі – чудо; земля – вертеп; пустеля – ясла; ми ж – Матір Діву. Ти, що раніше віків, Боже, помилуй нас. ”
Нехай народжений Христос Спаситель зішле на кожного з нас Свою безмежну милість, нехай невимовна благодать Божа, яка зійшла на землю з народженням Месії, буде нашим добрим надбанням. А відчуття близькості спорідненості із небом надихає кожного на самовіддану працю для блага ближніх, для щастя народного, для благоденства рідної України!
ХРИСТОС НАРОДИВСЯ! СЛАВІМО ЙОГО!
Прес-служба Закарпатської єпархії, за інформацією Прес-центру Рівненської єпархії.

Цитати

Цитати

Найкраще на сайті: