Обставини Різдва Христового згідно тексту Євангелій.
Про подію Різдва Христового, нам говорять два євангелісти:
Матфей і Лука. Євангеліст Матфей яскраво змальовує як надзвичайну
скромність і відданість волі Божій Пречистої Діви Марії, так і ставлення
до Неї та до Божого одкровення праведного Йосифа.
В
Євангелії від св. Луки говориться, що перед Різдвом Христовим вийшло
імператорське повеління про всенародний перепис і, що цей перепис був
першим при Августі, в час правління Квірінія Сирією. Переписи населення,
що проводилися за часів Римських імператорі і після них,- це був
письмовий облік усіх громадян імперії та всього майна, на яке накладався
державний податок. У євреїв був звичай вести народні переписи по
колінах, племенах і родах і в праотцівських містах: це повеління Кесаря
привело в рух всю Юдею: ідучи – говорить Євангеліст – всі йшли записатися, кожен до свого міста.
Віфлеєм знаходився в коліні Юди, був містом народження Давида, і
шанувався родовим містом потомків його: сюди і повинен був відправитися
для перепису Йосиф, як нащадок Давида. Марія ж, як жінка, не підлягала
народному перепису, могла залишатися в дома, як це вимагав Її стан. Але
Вона, як свідчить передання була, єдиною в роду і не мала ні братів, ні
сестер, а такі жінки, як спадкоємці імені і всього родового майна,
підлягали перепису на рівні з чоловіками. Тому, Благодатна Діва, що
походила з роду Давидового, не дивлячись на останні дні вагітності,
повинна була іти в Свій родовий Віфлеєм, щоб, внести Своє ім’я в список
перепису. Більше трьох діб, потрібно для звичайної подорожі з Назарету в
Віфлеєм; а за вказаними обставинами, Вона могла дещо повільніше пройти
цей шлях. І тому не дивно, що при закінченні довготривалої подорожі по
гористій місцевості, і цьому стані у якому перебувала Свята Діва, Вона
втомилася і наближаючись до Віфлеєму відчула потребу у відпочинку.
Передання говорить, що не далеко від Віфлеєму, стомлена Преблагословенна
зійшла з осляти, на якого сідала, тоді коли дуже стомилася, і побачивши
в стороні від дороги великий камінь, прилягла на нього і спочила, а по
закінченні відпочинку знову пішла до Віфлеєму.
Коли ж вони були там, надійшов час родити Їй. Ледве Свята сім’я
добралася до міста, як настав час Марії родити; Йосиф шукав у місті
зручне приміщення, і не зміг знайти ніякого пристановища. Місто було
мале, а багато людей, які прийшли для перепису, до такої степені
переповнили всі доми, що не було в них вільного кутка для Них. У всіх
гостинницях не було місця і при таких обставинах ніхто не хотів прийняти
під покрівлю дому свого бідного старця і Діву. Залишилось шукати тільки
якогось притулку в цій місцевості. Біля Віфлеємських воріт була печера,
яка знаходилась в камяній горі. В цю печеру під час бурі, пастухи
заганяли скот,і в час негоди, могли собі в ній знайти укриття. У
середині печери, в стіні,була заглиблина, яка була яслами для тварин.
Свята Діва і Йосиф змушені були скористатися цією печерою і там шукати
притулку від холоду для себе і очікуючого Младенця. В цій печері
Благодатна Приснодіва, 25 грудня, сама, без сторонньої допомоги
і безболісно, народила воплочене Слово- Господа нашого Ісуса Христа.
Про безболісне народження Пресвятою Дівою Господа свідчить св.Андрій
Критський: «Мати
не відчула болізні народження,які є в народжуючих… Діва, породила
безіменно зачатого,перебувала непорочною Дівою і зберегла непорушними
ключі дівства». Так само це помічає і св.Іоан Дамаскін: «Христос
рождається в звичайний час,по виповненні девяти місяців, на початку
десятого, по звичайному закону плодоношення, але безболісно, вище закону
народження… і за народженням не було болізні». Після
народження Спасителя, так як і до народження його, Пресвята Богоматір
залишилася Дівою, тому св.Церква вшановує її Приснодівою. Євангеліст говорить, що Пресвята Діва народила Сина Свого Первістка, і сповила Його, і поклала Його в ясла. Це
означає,що св.Діва Сама прийняла в Свої пречисті руки Божественного
Младенця, Сама сповила Його пеленами і поклала в яслах і Сама же, без
сумніву, перша підвелась на коліна перед Тим, Який удостоїв Її бути
Своєю Матірю. Св. Афанасій Олександрійський, роздумуючи по вищенаведених
словах Євангеліста, говорить:
«подивися, як тайно народжує Діва: Сама народжує – Сама і пеленає?» У
звичайних жінок це відбувається по іншому: вони народжують за допомогою
других і немовлят їх пеленають інші; не так у Пресвятої Діви: Вона Мати –
без зусиль і мук; Вона і бабка Сама Собі, ніким не навчена: Вона не
допустила нікого доторкнутися нечистими руками до народженого Нею
Пречистого Младенця, а Сама служить народженому від неї і вищої від Неї;
Сама пеленає і кладе Його в ясла». З трепетом і в
благоговійному мовчанні приклонився Йосиф перед Пречистою Матірю і
Божественним Сином Її і зрозумів, що народжений – воістину є від Духа
Святого. «Таїнство дивне і преславне бачу! Небо – вертеп; престол
херувимський – Діву; ясла – вмістилище, в них же возлежить невмістимий
Христос Бог» такі благоговійні думки віруючої душі, про Віфлеємську подію! «Йосиф
ще не досконало знав Пресвяту Діву замічає св. Афанасій,- поки Вона не
породила Сина Свого Первістка. У євреїв кожного першого народженого
сина, називають первістком». Коли ж Вона породила, тоді Йосиф пізнав, хто Вона була і ким сподобилася бути. Пізнав, побачив Діву,
яка годувала молоком, і разом з тим зберігши нетлінним цвіт дівоцтва
Свого: побачив Діву породившую, але болів народження не відчувшою. Тоді
він зрозумів, що дійсно про цю Діву написав Ісая: «ось Діва в утробі прийме!»
Далі євангеліст Лука пише про явлення ангелів пастухам, які у різдвяну
ніч стерегли свої отари, і про поклоніння пастухів новонародженому
Спасителеві. Не відкриває Господь тайну Боговтілення перед земними
царями та владиками, які через свою земну гордість і духовну байдужість
не зможуть пізнати Сина Божого в людському тілі, а відкриває перед
простими пастухами, які, за словами св. Іоанна Злолотоустого, пильнували не тільки отару, а перш за все пильнували свої душі.
Водночас воїнство небесне, що з’явилося
пастухам відразу ж після слів ангельського благовістя, як свідчить
євангеліст Лука, в піснях прославляє Бога і бажає миру людям доброї
волі. Це є свідченням того, що прихід на землю Бога в людському тілі був
і залишається важливою подією не тільки для людства, але й для світу
духовного. Різдво Христове
– це початок відновлення того зв’язку між світом духовним, небесним і
світом матеріальним, земним, який був розірваний гріхопадінням першого
Адама. Через що апостол Павло і називає Ісуса Христа другим Адамом ( 1
Кор. 15, 22. 45).
За матеріалами Львівської Православної Богословської Академії - Прес-служба Закарпатської єпархії УПЦ КП.
