+

субота, 8 жовтня 2016 р.

Преподобний Сергій Радонежський

8 жовтня Православна Церква вшановує пам'ять преподобного Сергія, ігумена Радонежського, всієї Руси чудотворця (1392).
Моноголо- татарське ярмо зруйнувало не тільки державне і культурне життя древньої Русі, але призупинило, причому надовго, її духовне життя. Батий знищив багато монастирів; деякі з них відновлювалися з часом (Києво – Печерська Лавра). Майже ціле століття Церква нових святих монахів – преподобних. Єдиною, канонізованою Церквою, формою святості в цей час була святість суспільного подвигу (князівська), інколи – святительська (єпископська). Тоді головну роль, в духовному плані, беруть т.зв. монахи – пустинно жителі. Засновником такого способу життя в Руській Церкві вважається преподобний Сергій Радонежський. Він народився бл. 1314р. в околиці Ростову Великого. Ще до народження преподобний був відзначений особливим (Божим) знаком: коли його мати, бувши вагітною, була на літургії, то преподобний в утробі матері тричі голосно крикнув (під час читання Євангелії, перед «Херувимською»…, і в момент виголошення «Святеє Святим…»). При хрещенні його назвали Варфоломієм; і мав він двох старших братів. У віці 7 років батьки віддали його в школу. Наука йому не вдавалась аж до моменту зустрічі з одним старцем… .
Старець помолився і благословив малого Варфоломія і, прийшовши разом з юнаком додому, сказав батькам, що їхня дитина великим перед Богом і перед людьми.
Вже з 12 років Варфоломій вів аскетичне життя: у середу і п’ятницю не їв нічого, а у інші дні – хліб і воду. Часто ходив до церкви молитися, а також цілі ночі проводив у своїй кімнаті.
Коли Варфоломієві виповнилось 15 років, він з батьками змушені були переїхати з Ростова у глухе містечко Радонеж (через політичні події), Московської обл., 54 км. від Москви і 14 км. Від майбутнього Троїцького Монастиря.
У 20- ти річному віці преподобний захотів постригтися в монахи, але просили його зачекати до їхньої смерті, бо їм потрібна опіка, оскільки два старші брати вже одружилися і жили окремо.
Після смерті батьків (Кирила та Марії), які перед смертю прийняли постриг у Хотьковському монастирі (у цьому монастирі також прийняв постриг його брат Стефан, коли став вдівцем), Варфоломій приступив до здійснення свого задуму. Він не пішов у ніякий із існуючих монастирів, а взявши свого брата Стефана, пішов у пустиню (ліс) щоби там нести подвиг відлюдного монаршого життя. Вони збудували собі житло, маленьку церкву і келії. Для посвячення церкви запросили Московського митрополита Феогноса. Маленька церква була посвячена в ім’я Пресвятої Тройці (вперше на Русі церква носить ім’я найвищого, найпотаємнішого і найвищого (в поясненні) догмату християнської віри ).
Ліс був дійсно пустинею, невдячною і суворою. Тому у Стефана не вистачило сил продовжувати тут життя і він, залишивши брата, їде у Москву в Богоявленський монастир. Тепер Варфоломій залишився на одинці з ведмедями, вовками, лисицями і іншими звірами, а також із нічними страхіттями лісової ночі.
Одразу після відходу брата у 1337 р. Варфоломій розшукав ієромонаха Митрофана і прийняв від нього постриг з ім’ям Сергій. І так у повному усамітненні, маючи Євангеліє і Псалтир, та обробляючи невеликий шматок землі, преподобний Сергій провів близько 2 – 4 рр.. За цей час до нього навіть привикли деякі дикі звірі. Так до святого часто приходив ведмідь, розраховуючи на якусь частку їжі від преподобного. Сергій давав йому половину свого хліба.
Проходив час і слава про преподобного Сергія рознеслася по всій окрузі. Тоді до нього почали приходити монахи, котрі хотіли розділити з ним цей подвиг «пустинножительства». Святий усіх їх приймав. Так почався Сергіїв монастир, якому судилося стати знаменитою Троїцькою Лаврою.
Коли вже було 12 монахів, то виникла потреба у обранні ігумена. Звичайно всі хотіли бачити ігуменом Сергія, але він відмовився і запросив на цю посаду Ієромонаха Митрофана, який через рік помер і питання ігуменства відкрилося знову. Тоді вже Сергій погодився і став ігуменом. Це відбулося 1344 р., коли преподобному виповнилося 30 р. Тоді ж само преподобного Сергія руко положили у священики, щоб він міг відправляти літургію.
Вже на самому початку існування монастиря Сергій зіткнувся з проблемою нестачі харчів. Але завдяки великій надії на Бога, вони (Сергій з монахами) завжди долали такі проблеми… Ішли роки і слава про преподобного Сергія та його монастир поширювалась по всій древній Русі. Уже через 10 років цей монастир був оточений з усіх боків людськими будинками. Ці т.зв. сусіди допомагали монастирю всім чим могли; тоді – то і почалась розбудова великої Троїцької Лаври.
Преподобний Сергій за прикладом преподобного Феодосія Печерського вводить у монастир кіновійський устав, який вимагав спільної праці всіх монахів – однаково. Також у цей монастир повернувся із Москви брат преподобного Стефан і привіз із собою свого молодшого сина, 12- річного Сергія, щоби зробити його монахом. Його постригли з іменем Феодор.
Преподобний Сергій так само як і преподобний Феодосій теж дбав про створення хорошої бібліотеки, носив найпростішу одежу, працював разом з усіма монахами. Смиренню його і милосердю, за описом життєпис ця монаха Єпіфанія, не було меж. Він заснував при Лаврі дім для подорожніх, де знаходили притулок дуже багато бідних і хворих людей.
Бог наділив його даром чудо творіння, пророцтва і «бачення на далекій відстані». Крім цих дарів Господь сподобив його деяких видінь, які з дозволу Божого були засвідченні трьома його учнями: Симоном, Ісаакієм та Міхеєм.
Коли, одного разу, Сергій служив літургію із своїм братом Стефаном і племінником Феодором, у церкві також знаходився також і монах Ісаакій. Раптом Ісаакій крім тих, хто служили, побачив четвертого чоловіка, одітого у сяючі ризи. Дещо пізніше на запитання про це преподобний Сергій відповів Ісаакію, що це був ангел, який постійно служить із ним – недостойним та просив Ісаакія нікому не розповідати про це аж до смерті Сергія.
Одного разу йому явились Мати Божа з апостолами Петром та Іоанном і сказала, що почуті молитви Сергія і Вона буде охороняти монастир і не залишить його без опіки. Це бачив також його келійник Міхей.
У 1392 р. преподобний Сергій отримав одкровення про те, що він помре через 6 місяців; і 25 вересня 1392 р. після 55 – ти років монашого життя у віці 78 р. преподобний помер. Вже скоро після його смерті, преподобного Сергія шанувати за святого. 30 – ть років тіло преподобного лежало в землі і 5 – го липня 1422 р. його нетлінні мощі було положено в раку, де залишались більше ніж 5 ст. У 1919р. Троїцька Лавра була закрита і мощі преподобного Сергія забрали у Московський музей, де вони залишались до закінчення 2- ї Світової Війни. Після війни мощі перевезли назад у Троїцьку – Сергієву Лавру, де вони залишаються до сьогоднішого дня і служать для паломників великою святинею. Преподобний Сергій як і преподобний Феодосій Печерський визнаний святим також і Римською Церквою.

Рекомендована публікація

Запрошуємо на осіннє паломництво до Святої Землі.

Паломницький відділ "АГІОС" Закарпатської єпархії, з благословення єпископа Ужгородського і Закарпатського Варсонофія   запро...

Найкраще на сайті: