+

субота, 8 жовтня 2016 р.

Преподобний Сергій Радонежський

8 жовтня Православна Церква вшановує пам'ять преподобного Сергія, ігумена Радонежського, всієї Руси чудотворця (1392).
Моноголо- татарське ярмо зруйнувало не тільки державне і культурне життя древньої Русі, але призупинило, причому надовго, її духовне життя. Батий знищив багато монастирів; деякі з них відновлювалися з часом (Києво – Печерська Лавра). Майже ціле століття Церква нових святих монахів – преподобних. Єдиною, канонізованою Церквою, формою святості в цей час була святість суспільного подвигу (князівська), інколи – святительська (єпископська). Тоді головну роль, в духовному плані, беруть т.зв. монахи – пустинно жителі. Засновником такого способу життя в Руській Церкві вважається преподобний Сергій Радонежський. Він народився бл. 1314р. в околиці Ростову Великого. Ще до народження преподобний був відзначений особливим (Божим) знаком: коли його мати, бувши вагітною, була на літургії, то преподобний в утробі матері тричі голосно крикнув (під час читання Євангелії, перед «Херувимською»…, і в момент виголошення «Святеє Святим…»). При хрещенні його назвали Варфоломієм; і мав він двох старших братів. У віці 7 років батьки віддали його в школу. Наука йому не вдавалась аж до моменту зустрічі з одним старцем… .
Старець помолився і благословив малого Варфоломія і, прийшовши разом з юнаком додому, сказав батькам, що їхня дитина великим перед Богом і перед людьми.
Вже з 12 років Варфоломій вів аскетичне життя: у середу і п’ятницю не їв нічого, а у інші дні – хліб і воду. Часто ходив до церкви молитися, а також цілі ночі проводив у своїй кімнаті.
Коли Варфоломієві виповнилось 15 років, він з батьками змушені були переїхати з Ростова у глухе містечко Радонеж (через політичні події), Московської обл., 54 км. від Москви і 14 км. Від майбутнього Троїцького Монастиря.
У 20- ти річному віці преподобний захотів постригтися в монахи, але просили його зачекати до їхньої смерті, бо їм потрібна опіка, оскільки два старші брати вже одружилися і жили окремо.
Після смерті батьків (Кирила та Марії), які перед смертю прийняли постриг у Хотьковському монастирі (у цьому монастирі також прийняв постриг його брат Стефан, коли став вдівцем), Варфоломій приступив до здійснення свого задуму. Він не пішов у ніякий із існуючих монастирів, а взявши свого брата Стефана, пішов у пустиню (ліс) щоби там нести подвиг відлюдного монаршого життя. Вони збудували собі житло, маленьку церкву і келії. Для посвячення церкви запросили Московського митрополита Феогноса. Маленька церква була посвячена в ім’я Пресвятої Тройці (вперше на Русі церква носить ім’я найвищого, найпотаємнішого і найвищого (в поясненні) догмату християнської віри ).
Ліс був дійсно пустинею, невдячною і суворою. Тому у Стефана не вистачило сил продовжувати тут життя і він, залишивши брата, їде у Москву в Богоявленський монастир. Тепер Варфоломій залишився на одинці з ведмедями, вовками, лисицями і іншими звірами, а також із нічними страхіттями лісової ночі.
Одразу після відходу брата у 1337 р. Варфоломій розшукав ієромонаха Митрофана і прийняв від нього постриг з ім’ям Сергій. І так у повному усамітненні, маючи Євангеліє і Псалтир, та обробляючи невеликий шматок землі, преподобний Сергій провів близько 2 – 4 рр.. За цей час до нього навіть привикли деякі дикі звірі. Так до святого часто приходив ведмідь, розраховуючи на якусь частку їжі від преподобного. Сергій давав йому половину свого хліба.
Проходив час і слава про преподобного Сергія рознеслася по всій окрузі. Тоді до нього почали приходити монахи, котрі хотіли розділити з ним цей подвиг «пустинножительства». Святий усіх їх приймав. Так почався Сергіїв монастир, якому судилося стати знаменитою Троїцькою Лаврою.
Коли вже було 12 монахів, то виникла потреба у обранні ігумена. Звичайно всі хотіли бачити ігуменом Сергія, але він відмовився і запросив на цю посаду Ієромонаха Митрофана, який через рік помер і питання ігуменства відкрилося знову. Тоді вже Сергій погодився і став ігуменом. Це відбулося 1344 р., коли преподобному виповнилося 30 р. Тоді ж само преподобного Сергія руко положили у священики, щоб він міг відправляти літургію.
Вже на самому початку існування монастиря Сергій зіткнувся з проблемою нестачі харчів. Але завдяки великій надії на Бога, вони (Сергій з монахами) завжди долали такі проблеми… Ішли роки і слава про преподобного Сергія та його монастир поширювалась по всій древній Русі. Уже через 10 років цей монастир був оточений з усіх боків людськими будинками. Ці т.зв. сусіди допомагали монастирю всім чим могли; тоді – то і почалась розбудова великої Троїцької Лаври.
Преподобний Сергій за прикладом преподобного Феодосія Печерського вводить у монастир кіновійський устав, який вимагав спільної праці всіх монахів – однаково. Також у цей монастир повернувся із Москви брат преподобного Стефан і привіз із собою свого молодшого сина, 12- річного Сергія, щоби зробити його монахом. Його постригли з іменем Феодор.
Преподобний Сергій так само як і преподобний Феодосій теж дбав про створення хорошої бібліотеки, носив найпростішу одежу, працював разом з усіма монахами. Смиренню його і милосердю, за описом життєпис ця монаха Єпіфанія, не було меж. Він заснував при Лаврі дім для подорожніх, де знаходили притулок дуже багато бідних і хворих людей.
Бог наділив його даром чудо творіння, пророцтва і «бачення на далекій відстані». Крім цих дарів Господь сподобив його деяких видінь, які з дозволу Божого були засвідченні трьома його учнями: Симоном, Ісаакієм та Міхеєм.
Коли, одного разу, Сергій служив літургію із своїм братом Стефаном і племінником Феодором, у церкві також знаходився також і монах Ісаакій. Раптом Ісаакій крім тих, хто служили, побачив четвертого чоловіка, одітого у сяючі ризи. Дещо пізніше на запитання про це преподобний Сергій відповів Ісаакію, що це був ангел, який постійно служить із ним – недостойним та просив Ісаакія нікому не розповідати про це аж до смерті Сергія.
Одного разу йому явились Мати Божа з апостолами Петром та Іоанном і сказала, що почуті молитви Сергія і Вона буде охороняти монастир і не залишить його без опіки. Це бачив також його келійник Міхей.
У 1392 р. преподобний Сергій отримав одкровення про те, що він помре через 6 місяців; і 25 вересня 1392 р. після 55 – ти років монашого життя у віці 78 р. преподобний помер. Вже скоро після його смерті, преподобного Сергія шанувати за святого. 30 – ть років тіло преподобного лежало в землі і 5 – го липня 1422 р. його нетлінні мощі було положено в раку, де залишались більше ніж 5 ст. У 1919р. Троїцька Лавра була закрита і мощі преподобного Сергія забрали у Московський музей, де вони залишались до закінчення 2- ї Світової Війни. Після війни мощі перевезли назад у Троїцьку – Сергієву Лавру, де вони залишаються до сьогоднішого дня і служать для паломників великою святинею. Преподобний Сергій як і преподобний Феодосій Печерський визнаний святим також і Римською Церквою.

Рекомендована публікація

Щодо забезпечення права релігійних громад на зміну юрисдикційної підлеглості

З огляду на те, що протягом останнього часу було поширено низку заяв, де містяться застереження щодо сприяння органів місцевого с...

Графік перебування копії Томосу про автокефалію УПЦ на парафіях Закарпатської єпархії УПЦ ( ПЦУ)

Графік перебування копії Томосу про автокефалію УПЦ на парафіях Закарпатської єпархії УПЦ ( ПЦУ)
Графік перебування копії Томосу про автокефалію УПЦ на парафіях Закарпатської єпархії УПЦ ( ПЦУ).

Найкраще на сайті: