Керуючий Закарпатською єпархією єпископ Ужгородський і Закарпатський Варсонофій взяв участь у богослужінні в честь священномученика Макарія , митрополита Київського.
14 травня 1966 р. владика Філарет був призначений Архієпископом Київським і Галицьким, Патріаршим Екзархом всієї України та з того часу в сані архієпископа, митрополита, а з жовтня 1995 р. – Патріарха, несе своє служіння в Українській Церкві на столичній кафедрі.
З нагоди свята, 13-14 травня 2016 р. Предстоятель Київського Патріархату очолив у Володимирському кафедральному соборі м.Києва урочисті богослужіння.
13 травня, напередодні дня пам'яті священномученика Макарія, Патріарх Філарет звершив Всенічне бдіння.
Його Святості співслужив собор архієреїв Української Православної Церкви Київського Патріархату з України та закордону, численне духовенство міста Києва, Київської та інших єпархій, які прибули до столиці привітати Предстоятеля з ювілеєм. Взяв участь у богослужіннях і керуючий Закарпатською єпархією єпископ Ужгородський і Закарпатський Варсонофій ( Руднік )
За богослужінням також молилися викладачі та студенти Київської православної богословської академії, духовенство і віряни Київського Патріархату з Франції та Італії.
З благословення Святійшого Патріарха Філарета служіння літії очолив Патріарший намісник, митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній.
На полієлеї урочисто і піднесено звучали слова величання на честь святителя Макарія. Після полієлею Патріарх Філарет біля нетлінних мощей священномученика Макарія помазував духовенство і парафіян благословенним єлеєм.
Під час Божественної літургії співали: Патріарший хор Володимирського собору (регент Вероніка Матвієнко), хор Київської православної богословської академії (регент диякон Юрій Мигаль) та кліросний хор Володимирського собору (регент Тетяна Солосич).
14 травня 2016 року, у сам день свята, Святійший Патріарх Філарет звершив Божественну літургію у Володимирському кафедральному соборі.
Після закінчення Літургії Предстоятель очолив молебень до священномученика Макарія, перед його нетлінними і чудотворними мощами. Потім, під багаторазовий спів величання святому Макарію, Патріарх, архієреї, духовенство та парафіяни благоговійно приклалися до мощей священномученика.
Після богослужіння від імені Священного Синоду, єпископату, духовенства та всієї повноти Української Православної Церкви Київського Патріархату зі словами вітання до Святійшого Патріарха Філарета звернувся митрополит Львівський і Сокальський Димитрій:
Ваша Святосте! Милостивий наш Архіпастирю й Отче! Дорогий ювіляре!
Псалмоспівець Давид у своїх молитовних зітханнях взивав: "Одного
прошу я у Господа, одного бажаю, щоб жити мені в домі Господньому усі
дні життя мого, дивитися на красу Господню, щоранку молитися у храмі
Його" (Пс. 26:4). Упевнений, що ці слова, Ваша Святосте, торкнулися
Вашого покірного серця тоді, коли 50 років тому, 14 травня 1966р. Ви
були призначені і поставлені на свічнику Київської митрополії.Можна собі тільки уявити, а підрахувати було б ще важче, скільки раз за православний люд Золотоверхого Києва і за весь український народ Ви здіймали руки до Бога Вседержителя за Божественною Літургією у Володимирському соборі. Так було і сьогодні. Зі слізьми, побожно звершуєте Ви кожне богослужіння, зі смиренною та лагідною поставою. Дивно, але ця картина знаходить схожість у глибині віків зі свідченням святителя Григорія Богослова про Василія Великого, яке ще раз нам доказує, що все в історії повторюється: "Море народу, а у вівтарі і поблизу не стільки людська, скільки ангельська благовидність, і попереду всіх в прямому вигляді стояв Василій, як у слові Божому описується Саул, тілом не зігнутий, ні поглядом, ні думкою (як нібито в храмі не відбулося нічого нового), але прилипнувши (скажу так) до Бога і престолу, і всі хто оточував його стояли в якомусь страху та благоговінні". Так буває, Ваша Святосте, і за богослужінням, яке звершуєте Ви. Ці почуття ніколи нас не покидають і ця схожість є повторною.
У своєму житті ми часто шукаємо приклад (особливо архієреї), з якого можна почерпнути ковток духовності, в якому можна знайти образ для уподібнення. Це було так здавна і особливо в Церкві Божій. Образ ідеального пастиря вбачав святитель Григорій Богослов у святителеві Афанасії Великому: "Високий ділами, настільки ж смиренний серцем, у добрих ділах ніхто його не може перевершити, доступний для всіх, хто до нього звертається, лагідний, не гнівливий, співстраждальний, приємний у розмові, ще більш приємний за характером, ангелоподібний зовнішнім виглядом, ще більш ангелоподібніший серцем; коли робив зауваження, був спокійний, коли хвалив – настановляв. Він ні однієї зі своїх якостей не псував недоречністю: у нього зауваження були батьківськими і похвали - притаманні начальнику; і м’якість його характеру не являла собою слабість, а суворість – жорстокості, навпаки – перша являлась поступливістю, остання – розсудком, а та і інша - любомудрістю. Йому не багато потрібно було слів, тому що для настановлення інших достатньо було життя його". Так і нам сьогодні, Ваша Святосте, достатньо Вашого життя і Вашого подвигу, Вашої праці, щоби спонукати нас бути подібним до Вас, працювати, трудитися, подвизатися так, як Ви.
Не раз у своїх повчаннях Ви нагадуєте нам про те, яким повинен бути архієрей. Майже 55 років тому, коли вас поставляли в єпископа, Ви сказали: "Єпископ архієрейським жезлом, як символом влади, може насадити лише зовнішній порядок, але Царство Боже в серцях пастви можна насадити тільки самовідреченням і самоприниженням, молитвами й сльозами, духовним подвигом і постійним розп’яттям себе заради пастви", - так говорили Ви тоді так навчаєте нас сьогодні.
Призначення на Київську митрополичу кафедру, як вже було сказано, відбулося 14 травня 1966 р.. А 22 травня, в день пам’яті перенесення мощей святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських, чудотворця, Ви вступили сюди, до Володимирського собору, на свою кафедру, звершили тут свою першу Божественну Літургію. І два святителі – священномученик Макарій і святитель Миколай ввели Вас на неї зі словами: "Прийми цей світильник, за який у давнину я поклав життя своє і стій твердо у вірі, бо безбожні агаряни панують і зараз". Так, це був непростий час, непростий період в історії Української Церкви, Київської митрополії, але Ви з достойністю його пройшли і проходите.
Ще багато можна в історії нашої Київської митрополії згадувати святителів. Усі ми в ці дні розмірковуємо над тим, до кого ж Ви є найбільше подібним? Ми знаємо, що історію творить людина, і церковну історію так само творить людина. Найбільше я, Ваша Святосте, Вас уподібнив би до великого митрополита Петра Могили. Він керував Київською митрополією 15 років, його труди пам’ятає до сьогодні вся Церква – від заснування Києво-Могилянської академії до уніфікації богослужіння, богослужбової літератури. На Вашу долю випали ті самі труди, можливо ще важчі. Тому що Вам довелося всі ці богослужбові книги, які були, звичайно, уніфіковані церковнослов’янською мовою, перекласти українською мовою. І це є великий труд. Святителю Петру Могилі довелося відроджувати Святу Софію Київську, підносити з руїн Десятинну церкву, Видубицький монастир, а Ви, своєю постаттю, своїм авторитетом увійшли до Святої Софії і звершили там перші за довгий час богослужіння: вчора ми звершували молебень у Святій Софії і провели Архієрейський Собор нашої Церкви в її Митрополичих палатах. І ми раді з цього і знаємо, що Господь, тільки Він, поставляє великих святителів на чільне місце в Церкві Христовій.
Вам уже півстоліття доводиться служити, трудитись, подвизатися на свічнику Предстоятельства в Українській Церкві. І нехай буде так ще багато-багато років.
Ваша Святосте! Ми щиро вітаємо Вас собором усіх архієреїв, священнослужителів, мирян, які прийшли сьогодні до Володимирського собору і тих, хто у своїх молитвах кожного дня по всій українській землі творить молитви за Вас!
Бажаємо Вам многих і благословенних літ! Іс полла еті деспота!
На пам’ять про звершення спільної молитви митрополит Димитрій вручив Патріарху святу просфору та букет квітів.Предстоятель звернувся у відповідь зі словами подяки та настанови.
Ваші преосвященства, всечесні отці, дорогі браття і сестри!
Насамперед я хочу подякувати Вам, владика Димитрій, за привітання, за
Ваші слова. Ви привели нам всім приклади великих святителів Василія
Великого, Григорія Богослова, Афанасія Великого, але ніхто з нас не
повинен ставити себе поруч з ними, бо ми недостойні стояти разом з ними,
бо ми грішні, багато маємо гріхів і недоліків. Але дивитись на ці
приклади всім нам треба.Ви вірно сказали, що Господь поставив мене на Київську кафедру в день пам'яті священномученика Макарія. Це для мене вказівка – дивись в яких умовах священнодіяв і був пастирем священномученик Макарій. Тоді татари не давали спокою і нашій Церкві, і нашому народу житии мирно. А нам довелось звершувати пастирське служіння в умовах державного атеїзму, коли храми закривались, священники відправлялись на спокій і був нагляд за кожною віруючою людиною, яка займала посади в державі і звершувала ті чи інші церковні таїнства і обряди. Страшний був час, але тоді давав Господь священномученику Макарію силу переборювати все це – і нам Господь дає ту ж саму силу Божественну переборювати ті труднощі, які виникають на нашому шляху.
Звершив першу Божественну літургію, як Екзарх України, я в день пам'яті святителя Миколая. І це для мене була вказівка – дивись на святителя Миколая і уподібнюйся йому. Він був милосердний і не відкидав нікого, хто звертався до нього за допомогою, ні при житті, ні після смерті. Тому і ми всі повинні мати перед собою образи святих, яким треба уподібнюватись, але пам'ятати, що ти грішна людина, що ти не виконуєш своїх обов'язків так, як виконували вони. Ти не такий, але дивись на цей образ і порівнюй себе з цим образом і кайся у своїх гріхах, смиряй свою гординю і тоді Господь помилує тебе, як помилував розбійника, блудницю, митаря та інших грішників. Господь помилує, але ти, спочатку, смирись, серце своє упокорь перед Богом, побач себе грішним, а не святим, бо ти не святий.
Сьогодні, святкуючи пам’ять священномученика Макарія, ми повинні всі уподібнюватись одній його рисі – це чесно виконувати свої обов’язки. Це стосується і архієреїв, і священиків, і міністрів, і президентів і будь-якого начальника, якого Господь поставив керувати людьми. Виконуй свої обов'язки чесно і служи, а не використовуй свою посаду, свій сан для свого прославлення чи для свого збагачення. Цього не треба робити. Треба дивитись на священномученика Макарія – він заради того, щоб побачити свою київську паству, бо він був митрополитом Київським, а жив у Вільно, він хотів прийти до своєї пастви і помолитись разом з нею і ніхто його не міг утримати. Йому говорили, що татари на дорозі, але він страх свій переборов. І праві були ті, які застерігали, але сила любові до пастви перемогла страх. Так і ми повинні виконувати свої обов'язки в любих умовах. Але робити те, що можливо, а те, що неможливо – Господь не засудить за це, якщо ми не зробили неможливого. А ось коли ми можливе не робимо, а шукаємо свого благополуччя, своєї вигоди, своєї слави, то тоді ми недостойні носити такий великий сан і мати таке високе положення в Церкві.
Ми святкуємо 50-ліття мого перебування на Київській кафедрі – спочатку екзархом, потім предстоятелем Української Православної Церкви і вже більше 20-ти років Патріархом. Але зібрались не для того, щоб прославляти, а для того, щоб ще раз подивитись на історію нашу, в яких умовах Церква Христова існувала і в яких вона існує тепер. Ми повинні дякувати Богові за те, що перестраждавши в радянські часи від безбожжя, ми тепер маємо свободу, таку свободу, яку Церква давно не мала. Маємо державу, за яку боролись кращі сини і дочки нашого народу, Господь дав нам її. Але тепер випробовує – чи достойні ми мати Україну незалежною державою, чи знову в рабство? І народ наш, і Церква показують, що ми в рабство не хочемо, ми його вже пережили, ми хочемо жити в свободі. Але в свободі творити добро, любити один одного, любити свою землю, любити свою Батьківщину і пам’ятати про вічне життя.
Тому цей ювілей нагадує нам – не пишайтесь собою, а подивіться на свої гріхи і просіть Бога, щоб Господь помилував і дав нам перемогу. Помилує нас Господь, чи не помилує? Помилує, бо милість у Бога безмірна. А те, що люди віддають своє життя і піднялась така хвиля жертовного волонтерства – це свідчить про любов до ближнього, до своєї землі, це плід смирення. І за ці любов та смирення Господь помилує нас і дасть перемогу!
Слава Ісусу Христу і слава Україні!
Урочисте богослужіння завершилося уставним многоліттям.( За матеріалами прес-центру Київської Патріархії )
Прес-служба Закарпатської єпархії УПЦ КП.
